З ІСТОРІЇ СЕЛА СЕЛЕЦЬ
ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІ СТУПЕНІВ с. СЕЛЕЦЬ
Володимир – Волинський район
Історико-географічна експедиція учнівської та студентської молоді „Історія міст і сіл Волині”
Напрям „Волинь – від краю до краю”
Н А Р И С
З ІСТОРІЇ СЕЛА СЕЛЕЦЬ
Підготовив експедиційний загін
9 класу ЗОШ І-ІІ ступенів с. Селець
Керівник: учитель історії Бігун Микола Миколайович
2013
З М І С Т:
1. Село Селець у 16 – 20 столітті………………………..4
2. Панський маєток і бібліотека Чацьких……………….13
3. Людські долі в житті села………………………………16
4.З історії колективного господарювання………………...25
АНКЕТА
1. Повна назва: село Селець Володимир-Волинського району Волинської області.
2. Походження назви: назва села походить від давнього слова «сільце»- невелике неукріплене поселення, жителі якого, по переказах, в основному працювали на монастир Чесного Хреста (2,5 км. від Сельця).
3. Перша писемна згадка: вперше село згадується в архівних документах під 1567 роком.
4. Адміністративне підпорядкування: с. Селець – центр сільської Ради, в підпорядкуванні знаходяться села Мар»я Воля та Чесний Хрест.
5. Місце знаходження: південно-східна частина Володимир-Волинського району , на правому березі р. Луга за 11 км від районного центру та 7 км від залізничної станції Бубнів.
6. Стан населеного пункту: існуючий, станом на початок 2013 року у с. Селець проживає 413 жителів, у с. Чесний Хрест – 204 і у с. Мар»я Воля
76 жителів.
1. Історія села
Розміщене с. Селець у мальовничому куточку Волині на р. Луга. Село знаходиться за одинадцять кілометрів на південний схід від районного центру Володимир-Волинський і за сім кілометрів від залізничної станції Бубнів. Землі села розкинулись на північних схилах Волинської височини у лісо-степовій зоні на лесових грунтах.
Село Селець є центром сільської Ради і головною садибою ТзОВ „Луга”. В склад сільської Ради, крім с. Селець, входять села Чесний Хрест та Мар”я Воля.
|
|
|
Фрагмент карти Володимир-Волинського району |
Історична довідка про топонім Селець свідчить про те, що в середині 16 ст. за 2,5 км. на північ від монастиря Чесного Хреста (с.Чесний Хрест, урочище Сад ) виникло поселення, жителі якого в основному займалися землеробством, тваринництвом , обслуговуванням земель і господарства монастиря. Поселення розросталось і маленьке „сільце” з часом прийняло назву „Селець”.
Село в основному розміщене по вулиці, паралельній р. Луга. Будинки з правої сторони, клуні і хліви – зліва - тягнулись від русла річки до Загаїв, Волянщини. Далі були ліси, які були продані панами і вирубані підрядчиками.
Території с.Селець були освоєні людиною з давніх часів. В добу кам»яного віку круті схили правого берега р.Луга були заселені, про що свідчать знахідки кам”яних знарядь праці (скребки, проколки, сокири, камяні зернотертки. ін.). Поселення, очевидно, не були довготривалі, тому що залишки будівель відсутні. З правої сторони поселень знаходились дрімучі ліси, зліва – широка заплава р. Луга .
У 8-9 ст. ці землі колонізували племена волинян, які попали під владу польських королів. В часи правління Володимира Святославовича були приєднані до земель Київської Русі .
За місцевими переказами та легендами, село виникло на місці стародавнього селища, знищеного монголо-татарами хана Бурундая у 1259 році, ставка якого знаходилась у с. Житані ( 1,5 км. від Сельця) і з якої він керував облогою Володимира.
В довіднику О. Цинкаловського „Стара Волинь та Волинське Полісся”, виданому в Канаді, знаходимо:” Село Селець, Володимирський пов., Микулицька вол., 11 км від Володимира, на високому березі над р. Луга і великим ставом. За переписом кінця 19 століття було там 96 домів і 724 жителів, мурована церква на місці бувшої старої дерев”яної з 19 ст., мурований римо-католицький костел, при млині бровар і початкова школа. До 1915 року був там над ставом, серед ботанічного парку, великий палац, який нараховував понад 100 кімнат і який під час І Світової війни був розібраний, а цеглою з нього висипано греблю через долину ріки Луга. Село ділилося на „муроване”, де проживала фільварочна і палацова служба і „ дерев”яне”, де жили селяни. Село згадується в 1570 році, коли воно належало до князя Михайла Чарторийського, а пізніше до вдови по кн.. Михайлові, який платив від села від 14 димів на волоках, 2 город., 5 город., 3 вальних коліс. По смерті Михайла Чарторийського, село перейшло до його сина Олександра і належало до Литовежського замку. Пізніше Селець належав Сапігам, Шептицьким, Чацьким, Полонським, а за переписом 1911 року до Полонського належало 1.404 десятини. Село тоді нараховувало біля 1.000 жителів, була там 2-клясова школа, ґуральня, горілчана крамниця і водяний млин, на полях села в кінці 19 століття був великий курган.”
Отже після скасування кріпосного права в Російській імперії, село перейшло у власність до російського офіцера Івана Полонського. У своїй власності він мав 831 десятину землі, водяний млин, ґуральню, горілчану крамницю, ботанічний сад, в якому були зібрані рідкісні види дерев з усіх куточків світу, озеро. В саду, де переважало найбільше різновидностей ялини, знаходився його палац. Селяни працювали на панській землі, частину якої він здавав їм в оренду ( на кожний селянський двір припадало біля 1,5 га землі).
Береги повноводної в ті часи Луги з”єднувалися чотирма зашлюзованими мостами, кожен з яких мав свою назву. Біля Фолюша знаходився водяний млин, сукновальня розмістилася на другому, біля моста Козелевича на тартаку різали дошки, а біля четвертого діяла ґуральня. Чоловіча частина населення села була забезпечена непогано оплачуваною роботою, тому селецькі женихи були омріяною партією для дівчат з навколишніх сіл. Збереглася приказка:” Нехай за сліпця – аби з Сельця”.
Два кілометри тягнеться село понад Лугою, яка в ті часи утворювала тут озеро з чистою водою. Сюди припливала на нерест морська риба вугор, на зворотньому шляху яку очікували спеціальні пастки у вигляді ящиків, так як звичні сітки і ятері не годилися для його ловлі. В панських ставках розводили прісноводну рибу на продаж.
За переписом 1911 року село нараховувало вже 1000 жителів, більшість яких було православного віросповідання і незначна частина була римо-католицького віросповідання.
В 1688 році на західній окраїні села було збудовано католицький костел святої Трійці (повністю зруйнований у 1951 році). 27 липня 1996 року група польських католиків при сприянні сільського голови Богославця І.П. і місцевого священника о.Олександра встановила і освятила на місті костелу залізний хрест. На місці колишньої дерев”яної церкви 16 століття у 1840 році була побудована церква св. Трійці ( нині діюча) і дзвіниця в католицькому стилі (1790 р.).
Малюнок села того часу показує вдале використання невідомим зодчим ландшафту місцевості. Сам палац ніби присів на пагорбі, і при сході сонця погожого літнього дня вмиває свої незліченні вікна-очі в озерній гладі. Внизу, навпроти будівлі костелу і млина, тягнуться у висоту дерева, ніби зупинившись на шляху до палацу. Спускається до озера сільська вулиця, яка ніби запрошує нас у минуле села.
|
|
Палац Чацьких у др. половині 19 століття ( Малюнок художника Наполеона Орди)
Костел діяв до 1939 року і очевидці пригадують гарні образи в ньому, про які говорили, що ікони були намальовані Беатою Чацькою з роду Потоцьких
( 1758-1821) - досить відомою художницею-аматоркою і вишивальницею ( її твори, як і вишивки дочки, зайняли гідне місце в оздобленні палацу). На жаль, ні однієї із зображених на малюнку споруд не збереглося до нашого часу. В 1944 році загинув прекрасний парк, в якому розміщувався останній притулок пана Полонського, а озерне плесо, яке перестали чистити, заросло рогозою.
В селі, на території сучасної сільської Ради і контори ТзОВ „Луга” збереглися контури трьохбаштової фортеці з підземними ходами сполучення, які зв”язували фортечні будови і які виходили до річки. Ширина ходів 1,5м., висота – 2м. Залишки ходів збереглись до наших днів. Достовірні відомості про будівництво фортеці відсутні, проте очевидно, що вони були збудовані в 16 ст. і призначались для оборони від турецько-татарських набігів, пізніше від козацько-селянських військ Богдана Хмельницького ( під час походу на Галичину і Польщу)
|
|
Розміщення фортечних споруд, костелу та православної церкви у с. Селець
У 1959 році проводились археологічні розкопки на місці монастиря Чесного Хреста (с.Чесний Хрест, урочище Сад). Матеріали розкопок свідчать про те що монастир зруйновано у 17 ст., найбільш ймовірно турками і кримськими татарами. Про це свідчить знайдений турецький ятаган, окремі предмети монастирського обладнання. Виявлено сліди пожежі, кістяки людей у різному положенні. На даний час контури монастиря позначаються залишками фундаментів. Від назви монастиря походить назва села Чесний Хрест. Монастир Чесного Хреста в урочищі Сад з трьох сторін був оточений водою, це свідчить про його оборонну роль в ті давні часи.
Щодо походження урочища Замчище ( на південний схід від с. Мар”я Воля), то існує легенда про те, що під час навали монголо-татар на Русь на цій горі була оборонна фортеця, у якій в той час перебувала княжна Марія. Ради порятунку жителів навколишніх сіл вона віддалась монголо-татарам і в память про її героїчний вчинок названо село Ма΄ря Воля.
Місце оборонної фортеці біля с. Мар”я Воля (зліва) і місце розташування монастиря Чесного Хреста біля с. Чесний Хрест
Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 році с.Селець було приєднано до Російської імперії, проте пани залишились польські. Самодержавна Росія на захоплених землях вводила кріпосництво, яке тільки у 1861 році було ліквідоване. Згідно перепису населення у 1861 році селянам с.Селець і с.Чесний Хрест на 112 дворів було нарізано 1568 десятин землі. Але селяни своїм становищем не були задоволені, щоразу виникали стихійні бунти, заворушення. Тому у 1905 -1907 роках в селі був розквартирований загін козаків. Осавул цього загону Лоховський похований біля церкви святої Трійці.
На початку І світової війни у 1914 році на території с.Селець розгорнулись бої російського Бородінського полку з австрійськими військами, під час яких був знищений палац Чацьких.
У листопаді 1918 року в Україні взяла владу Центральна Рада, проте на початку 1919 року село захопили поляки і розпочалася війна проти армії Пілсудського. У боротьбі з Польщею глибокий рейд у тил противника здійснила і кінна армія Будьонного, серед кавалеристів якою був житель с.Селець Процюк Степан Тимофійович (дальша доля невідома).
Згідно Брестського миру територія Західної України відійшла до Польщі. Польські правителі повели активну політику полонізації українського населення. Селяни с.Селець страждали від малоземелля, тяжко працюючи, вони не мали змоги покращити своє господарство. На кінець 30-х років в селі працювала школа з польською мовою викладання.
|
Села |
К-ть правосл. господарств |
Населення |
Разом |
|
|
Чоловіки |
Жінки |
|||
|
с.Селець |
71 |
262 |
292 |
554 |
|
с.Чесний Хрест |
60 |
238 |
243 |
481 |
|
с.Мар΄я Воля |
22 |
83 |
89 |
172 |
|
Всього: |
153 |
583 |
624 |
1227 |
|
- євреїв |
9 |
34 |
36 |
70 |
|
- католиків |
20 |
79 |
81 |
160 |
|
- унітатів |
25 |
98 |
112 |
210 |
|
- баптистів |
2 |
4 |
3 |
7 |
Дані про Селецьку парафію на 1925 рік
Розгортається боротьба за своє національне і соціальне визволення. Яскраву сторінку в цю справу вписав уродженець с. Селець Крайц Віктор Іванович (1897-1930) „Неволя, в якій опинився мій народ, змусила мене шукати рятунку і цей рятунок принесе з΄єднання сил робітників і селян усієї Польщі” – це було лейтмотивом політичної діяльності секретаря повітового комітету КПЗУ Крайца В.І. Польські власті переслідували Віктора Івановича. У 1929 році був засуджений і знаходився в тюрмі м. Вишневець Тернопільської області, де у 1930 році помер.
У 30-х роках – нове піднесення революційного руху. У сусідньому селі Хмелівка виникає райком КПЗУ. Членами райкому були і селяни с.Селець :
- Захарчук Фотій Пилипович;
- Юхно Ілларіон Кузьмович;
- Захарчук Григорій Іванович.
Восени 1939 року в с.Селець ввійшли війська Рядянської Ураїни. В честь цієї знаменної дати, воз΄єднання західних і східних земель, в селі було збудовано тріумфальну арку. Новостворену сільську Раду очолив Кузьмич Тарас. Було конфісковано і передано сільській Раді 830 десятин землі, млин, гуральню, фабрику переробки вовни, сад, ставок, парк, пасіку. Після народних зборів у Львові було створено повітовий райком КП (б) У .
З жовтня 1939 року в селі почала діяти шестирічна школа з українською мовою викладання. Директором був призначений Соколов Микола (вихідець із м.Канів Київської області). Збереглася книга особового складу вчителів школи. ЇЇ дані свідчать про те, що практично всі вони були вихідцями із східних областей України
22 червня 1941 року прикордонники, 87 стрілецька, 41 танкова дивізія
вступили у смертельний бій з німецька-фашистськими загарбниками. 23 червня ними було захоплено Володимир-Волинський і окуповано с. Селець.
Німці, запроваджуючи „новий порядок”, 10 чоловік розстріляли, 49 чол. було вивезено на роботи в Німеччину.
У 1944 році І Український фронт визволяв землі Західної України. Війська правого флангу 3-ої Гвардійської армії 18.липня 1944 року зав”язали бої на підступах до Володимира – Волинського. Частини 218 стрілкової дивізії під командуванням полковника Бакланова ( ліве крило 372 полку під командуванням полковника Даниленка), що наступали на Володимир-Волинський з південного сходу 19 липня визволили Селець. При визволенні села загинуло 10 воїнів ( перезахоронені у Володимирі-Волинському). Всього на фронтах Великої Вітчизняної війни із сіл Селець, Чесний Хрест та Мар”я Воля загинув 71 чоловік.
Проте у післявоєнний час мир і спокій не прийшов на нашу землю. Склалися ворожі стосунки з сусідами-поляками, загони УПА вели боротьбу проти більшовицької влади. Тільки на початку 50-их років частинам Радянської армії та загонам КДБ вдалося придушити національно-визвольний рух. Немало сторінок в історію того часу було вписано і жителями с. Селець.
У другій половині 20-го століття в селі пройшли значні соціально-економічні зміни. У 1963 році було здано в експлуатацію нову типову школу, пізніше - до всіх сіл були збудовані дороги з твердим покриттям, у 1995-1996 роках було проведено газифікацію всіх сіл сільської Ради. У 1999 році систему колективного господарювання було реформовано і створено ТзОВ «Луга», яке очолив Ф.В.Ляснік. Історію села продовжують творити сучасники, які мріють відновити красу свого села, які вміють працювати і знають, що добробут створюється наполегливою працею.
2.Панський маєток і бібліотека Чацьких
Уперше с. Селець на Володимирщині згадується в документах 16 століття як власність князів Чарторийських. Приписане воно було до замку в Литовежі і входило в Мишівський ключ маєтків. У 1785 році Мишів придбав Михайло Чацький – відомий публіцист, старший брат відомого вченого й освітнього діяча Волині Тадея Чацького. Ставши власником маєтку, Михайло Чацький тимчасово поселився в Мишеві, в одноповерховому невеликому палаці. Тільки в кінці 18 століття на околиці с. Селець почалося зведення нової резиденції. Для її розташування було вибрано надзвичайно мальовниче місце – високе, горбисте правобережжя річки Луга. Як припускають деякі дослідники магнатських резиденцій, уже в проекті палацового комплексу, як і парку, позначився вплив його майбутньої господині, дружини Михайла Чацького – Беати. Беата Чацька ( з роду Потоцьких) – досить відома художниця-аматорка і вишивальниця. Згодом її твори, як і вишивки її дочок, займуть гідне місце в оздобленні Селецького палацу. На всесвітній виставці жінок-художниць, що була влаштована у 1923 році в Парижі, саме Беата Чацька уособлювала мистецтво Волині.
Палацевий комплекс у Сельці був одним із найзначніших у Західній Волині. Він складався з трьох двоповерхових корпусів, з»єднаних між собою галереями-переходами. Комплекс мав понад 100 залів, кабінетів, спалень і навіть свій театр. Недаром свого часу у Сельці побувала вся волинська еліта та найтитулованіші французи-емігранти, яких після революції на Волині було немало. Бували тут і французькі офіцери-роялісти з корпусу принца Людовіка-Йосипа Нопде, штаб якого розташовувався в Дубні. У 1862 році тут побував відомий співець магнатських резиденцій Наполеон Орда і виконав два малюнки: « Вид на парк і інші споруди зі сторони річки Луга» та «Палац зі сторони центрального під»їзду» ( перший із них зберігся).
Одному з бокових комплексів розлогого палацевого ансамблю Чацьких була призначена роль своєрідного культурного центру. Значна частина його приміщень була відведена для колекції старожитностей, книгозбірні, тут же був невеличкий театральний зал. Серед різних колекцій М. Чацького чи не найзначнішою була книгозбірня. Вона складалася з трьох самостійних розділів: періодичні видання, власне книги та найрізноманітніші архівні документи та матеріали.
В першому розділі знаходилися чи не всі можливі публікації, що стосувалися основних подій 18- початку 19 століття. Особливо вичерпним було зібрання періодичних видань, що описували події французької буржуазної революції, тут були навіть листівки того часу. Значним був кабінет стародруків, рідкісних видань, рукописів. Окремі кабінети займали різні родинні хронічки, щоденники, привілеї, господарчі книги, договори та протоколи. Все це було впорядковано, переплетено в спеціальні фоліанти та описано.
Справу Михайла Чацького певною мірою продовжив і розширив його старший син Фелікс, що успадкував як Селецький ключ маєтків, так і батьківські колекції. Бібліотеку свого батька Фелікс значно збільшив, поповнюючи її протягом всього свого життя.
Свою бібліотеку Чацькі намагалися зробити доступною для широкого кола осіб. Вони вважали, що на Волині, значно віддаленій від культурно-освітніх центрів, кожен власник мусив свою книгозбірню та інші колекції « для своїх земляків навстіж відкрити». Це вимагало від власників приватних бібліотек створення наукового каталогу, класифікацію книг за розділами, виготовлення вказівників, пояснень, інше.
Здійснення цих мрій Чацьких покрило б Волинь мережею приватних бібліотек чи інших культурно-освітніх закладів. Очевидно, працювала ідея Оссолінеуму - культурно-освітнього закладу ім. Оссолінських, заснованого у 1817 році графом Максиміліаном Оссолінським у Львові. Однак на Волині ця ідея не отримала широкої підтримки. Інша справа –дарувати чи заповідати свої колекції вже існуючому на Волині культурно-освітньому закладу – Кременецькому ліцею.
Однак Фелікс Чацький - голова освітньої комісії в Кременці – до кінця свого життя не полишав ідею створення центрального каталогу всіх приватних бібліотек, один з екземплярів якого, на його думку, мав бути у Варшавській бібліотеці. Ще більш радикальною концепцією Чацького було прилучити свою бібліотеку як філію до одного з аналогічних варшавських закладів. Однак за життя здійснити свій задум він не встиг.
Оскільки у Фелікса дітей не було, то весь маєток після його смерті успадкувала дружина Варвара-Марія. Хоч вона переважну частину свого життя була поряд з Феліксом Чацьким, спадкоємницею і продовжувачкою його справи не стала. І не зберегла те, що з таким ентузіазмом збирало два покоління Чацьких. Палац і частина маєтку в Сельці були продані Івану Полонському. Колекції розділено між різними спадкоємцями, частину продано. В палаці лишилася тільки частина бібліотеки, переважно ті книги, якими поповнив батьківське зібрання Фелікс. І хоч новий власник Сельця Іван Полонський не був заядлим колекціонером, усе ж бібліотеку свою він поповнював переважно російськими виданнями.
Уже після Другої світової війни залишки бібліотеки Івана полонського були перевезені одним із колишніх управителів зубожілого маєтку до Володимира. В ці голодні на папір роки значна частина книг розійшлася на побутові потреби. Невелика частина давньої колекції потрапила до відомого на Володимирщині збирача старожитностей В»ячеслава Ковальсього.
В»ячеслав Ковальський, учитель історії, а в роки окупації дяк Успенського собору, ретельно збирав ті крихти дворянських колекцій, які ще можна було віднайти на Володимирщині. До нього потрапила декілька книг давньої бібліотеки Чацького, але на цьому сліди її закінчуються, бо після смерті його колекція була розпорошена, продана.
3.Людські долі в історії села
«Полонська» - мала планета № 2006
Малі планети — це тіла Сонячної системи з діаметром від 1 до близько 1000 кілометрів. Кожна з малих планет (астероїдів) має свій номер. Найбільш відомі: Церера (№ 1), Паллада (№2), Веста (№3), Юнона (№4), Ерот, Амур, Ікар.
1978 року малій планеті №2006 було присвоєне ім'я — „Полонська". а вченому-астроному Олені Казимірчак-Полонській у жовтні того ж року вручено „Почесне свідоцтво", що підтвердило цей факт.
Олена Іванівна народилася 21 листопада 1902 року в с.Селець Володимир-Волинського повіту. Навчалася в гімназіях: Варшавській, Петроградській, Новгород-Сіверській, останній рік—у Луцькій жіночій, яку закінчила 1919 року з золотою медаллю. В 1920 році здала додаткові екзамени при чоловічій Луцькій гімназії і отримала атестат зрілості.
Один рік (1921) служила в Луцькому окружному суді. 1922 року вступила на фізико-математичний факультет Львівського університету, по закінченні якого з 1928 по 1929 рр. працювала асистентом на кафедрі астрономії. У 1930-1934рр. була позаштатним асистентом в Астрономічній обсерваторії Варшавського університету, де отримала ступінь доктора філософії(1934 р.).
У 1935 - 1939 рр., ймовірно, за сімейними обставинами, жила і працювала управителькою в маєтку матері „Селець", який у кінці 1939-го, з приходом Радянської влади, добровільно віддали сільському Комітету.
На початку 1940-х знову жила і працювала у Львові; у квітні 1945 р. разом з матір'ю і сином виїхали добровільними переселенцями до Херсону, де до осені 1948-го працювала викладачем Херсонського Педагогічного інституту. З кінця і 948 до 1951р. була науковим співробітником Інституту Теоретичної Астрономії Академії Наук СРСР у Ленінграді. В 1950 році захистила кандидатську дисертацію в Головній Академічній Обсерваторії Академії Наук СРСР (Пулково).
У 1952 р. знову повернулась до Херсону, викладала математику в
суднобудівному технікумі.
З 1953 року Олена Іванівна — доцент на кафедрі математики в Одеському Педагогічному Інституті, викладала вищу математику і астрономію, була організатором і керівником астрономічного гуртка, який відвідували більше 100 студентів. В 1954 році гуртківці отримали 20 премій Міністерства Вищої освіти за підготовлений ними „Сборник по малым планетам'" а в 1956 році астрономічний гурток під керівництвом Олени Іванівни провів масштабну Астрономічну конференцію і видав збірник „Ф.А.Бредихин" (Федір Олександрович Бредіхін (1831 -1904) — російський астроном, академік Петербурзько7 Академії Наук. Дослідження Бредіхіна охоплюють майже всі розділи астрономії того часу, основні праці присвячені вивченню комет. В 1946р. Академія Наук СРСР встановила премію ім.Ф.О.Бредіхіна, яка присуджується за визначні прац; в галузі астрономії).
З осені 1956 по 1 січня 1979 року О.І.Казимірчак-Полонська знову проживає і працює в Ленінграді — старшим науковим співробітником Інституту теоретичної астрономії Академії Наук СРСР. В цей період захистила докторську дисертацію в Головній Астрономічній Обсерваторії Академії наук СРСР у Пулкові (1968 р.). В січні 1969р. Президія Академії наук СРСР присудила премію ім.Ф.О.Бредіхіна в розмірі 1000 рублів доктору фізико-математичних наук О.І.Казимірчак-Полонській за серію робіт з теорії руху короткоперіодичних комет і проблем еволюції їх орбіт (Вестник Академии Наук СССР (отдельньїй список), №4, Москва, 1969; с.124).
Вивчення руху короткоперіодичних комет і перетворень їх орбіт відноситься до найважливіших питань кометної астрономії. Дослідження О.І.Казимірчак-Полонської у цій галузі викладені в працях, опублікованих у 1961,1962 і 1967 роках. У них сформульовані актуальні проблеми кометної астрономії з сучасних позицій небесної механіки і електронної обчислювальної техніки, запропонована нова методика числового інтегрування рівнянь руху комет з врахуванням збурень від усіх планет і негравітаційних ефектів, одержані оригінальні результати.
Дослідженнями О.І. Казимірчак-Полонської вперше визначена роль великих планет як потужних трансформаторів кометних орбіт, накреслена загальна картина еволюції цих орбіт, починаючи від майже параболічних комет і закінчуючи короткоперіодичними кометами Юпітера.
В результаті вивчення еволюції орбіт 35 короткоперіодичних комет за період у 400 років встановлено ряд захоплень Юпітером комет з сімейств Сатурна і Урана, показана можливість віддалення комети з сімейства Юпітера на периферію планетної системи, відкриті нові особливості у великих збуреннях від Сатурна. Цікавим також є дослідження еволюції орбіти комети Вольфа 1 з врахуванням збурень від восьми планет і вікового уповільнення її руху протягом 400 років, а також вияснення ролі негравітаційних ефектів у русі цієї комети та в еволюції її орбіти.
У 1970-му році О.І.Казимірчак-Полонська розробила програму і організувала Симпозіум №45 Міжнародного Астрономічного Союзу в Ленінграді, а також стала одним із авторів праць цього симпозіуму. Впродовж шести років — з 1973 по 1978 — Олена Іванівна була членом організаційного комітету комісії №20 Міжнародного Астрономічного Союзу, а з 1976 року — головою робочої групи астрономічної ради Академії Наук СРСР „Динамика малых тел Солнечной системы".
У січні 1979 року Казимірчак-Полонська О.І. вийшла на пенсію, але продовжувала наукову роботу. Основні її праці присвячені кометній, метеоритній астрономії з позиції небесної механіки.
В період з 1961 по 1984 рр. О.Казимірчак-Полонська опублікувала в СРСР і за кордоном біля 70 статей (понад 1200 друкованих аркушів).
Олена Іванівна Казимірчак-Полонська – вчений-астроном,
уродженка с.Селець Володимир-Волинського повіту
На початку 1985 року Олена Іванівна послала 2 статті до Риму на міжнародну конференцію. Одна з цих статей під назвою «Rеуіеw of studies on capture of comets by Neptune and its role in the dynamic evolution of cometary afoits» зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею, з дарчим підписом: „К 900-летнему юбилею города Луцка от автора Е.И.Казимирчак-Полонской. 19.08.1985"'. (ВКМ КДФ інв.№ 11356). Також у фондах Волинського «краєзнавчого музею зберігається кілька відбитків статей Казимірчак-Полонської, опублікованих у наукових виданнях Румунії, Голандії. Італії. Росії.
Будівничий колгоспного життя
Олександр Кирилович Булавін народився 11 квітня 1924 року в селі Покійному Будьонівського району Ставропольського краю в заможній козацькій родині, яка між тим вступила до місцевого колгоспу. З раннього дитинства Олександр знав важку хліборобську працю, працював в степу разом з батьками та дідами. Дитинство його було нелегким. Зовсім молодою померла мати. Відносини з мачухою були натянутими.
В 1942 році в 19-літньому віці Олександр був призваний на фронт, двічі
Булавін Олександр Кирилович
(1924 – 1982 рр.)
поранений, нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни, Слави І та ІІ ступенів, закінчив війну у Празі, приймав участь у Параді Перемоги 1945 року в Москві.
Після закінчення війни О. Булавін залишився у Збройних Силах, служив на Хмельниччині, де і одружився, а в 1947 році переведений на службу у Володимир-Волинський район.
О.К. Булавін відзначався організаторськими здібностями. Саме тому йому доручили очолювати підсобне господарство гарнізону, а в 1951 році рекомендовано на роботу в сільськогосподарський сектор. Булавін очолює колгосп ім. Димитрова, який об’єднує господарства сіл Селець, Марії-Волі та Ворошилова (теперішній Чесний Хрест).Булавіну дісталось у спадщину підірване війною село. Люди переважно жили на хуторах, часто ще в землянках. Була відсутня електрифікація. Клуб знаходився в простій селянській хаті. В середині 50-х років розпочинається активна розбудова села. На початку 60-х з’являється нова школа, клуб, згодом магазин і будівля правління колгоспу.
Проте, не зважаючи на зусилля людей, колгосп ім. Димитрова в передових не числився, а відношення до особи Булавіна А.О. було неадекватним. Корінний хлібороб, агроном за освітою, Булавін добре знав землю, добре розумів реальні запити села. В першу чергу він дбав про людей, особливо вдів і сиріт, а не про особисту славу. Його плани і наміри різко суперечили вимогам керівної партійної верхівки. Так, за вимогою партійних органів в колгоспі ліквідували вівце-та птахоферми, які давали значний прибуток. Це нерідко виводило Булавіна з душевної рівноваги і він дозволяв собі відкриті виступи проти начальства. Зберігся щоденник Олександра Кириловича. Гортаючи його сторінки, стає зрозумілим те, до чого прагнула його душа, його боротьба, як він писав, «с гадкостью и никчемностью.». Роздуми про країну, її майбутнє, перспективи розвитку сільського господарства червоною ниткою проходять через щоденник Олесандра Кириловича. Ось окремі з них: « Будь мудр, но если ты ленив – мудрость бесполезна… Все будет зависеть от отношения к нам свыше, на мой взгляд, необходимо полностью менять установленные правила. Но зачем врать? Самые лучшие, испытанные в защите Отечества люди, вынуждены врать. Все производственные отношения построены только на угодничестве. Когда-нибудь эта система непременно рухнет…» І ще: « Великая сила зависть. Гадкая и никчемная. Никто не хочет видеть, как скудно ты живешь, питаешься. Как ведешь жизнь чуть ли не отшельника ради светлого будущего. Видимо, не стоит этого делать... Говорил Конек-Горбунок Ивану – не беро перо Жар-птицы....»
Життя підтвердило передбачення цієї людини. «Перо Жар-птиці» виявилось фальшивим. Партійні методи керівництва, втручання некомпетентних керівників у розвиток сільського господарства привело до вкрай негативних наслідків. Зникло головне – любов до землі і відповідальність за неї. Село вимагало змін, вимагало нових виробничих відносин. На землю повинен повернутися власник. Він повернувся. У 1991 році. На жаль, О.К. Булавіна до того часу вже не було серед живих.
Олександр Кирилович був в душі релігійною людиною. Правда, його віра в Бога грунтувалася на доброму знанні Біблії, а не на встановлених догматах. Він відкидав вчення про потойбічний світ, не вірив у долю, а бів переконаний, що людина у своєму житті керується власним вибором і відповідно залежить від вибору інших. Однак він не дозволив руйнувати церкву в селі Чесний Хрест, каплицю на селецькому кладовищі.
Звичайно, при такій позиції, яку займав О.К. Булавін, у нього було немало недоброзичливівців. Олександру Кириловичу не раз доводилось захищати свою гідність і гідність своєї сім’ї. Слід відмітити, що друг дитинства Олександра Кириловича Василь Таранов в цей час обіймав посаду голови Ставропольського крайвиконкому. Таранов кликав друга на рідну Кубань, обіцяв квартиру, посаду у крайвинкомі, але Булавін, хоч і рвався серцем на батьківщину, вважав подібний крок боягузством і дріб’язництвом. « Ты хочешь сделать меня тем, против кого я всю жизнь борюсь»- говорив він Таранову.
Простий сільський хлопець, Олександр Булавін дуже цінував освіту, яку здобував самотужки. Не було, здавалося, такої галузі, в якій він не був би ерудований. Його домашня бібліотека вражала цінними книгами, зокрема рідкісною докуметальною літературою.
Останні 7 років життя після укрупнення колгоспу О.К. Булавін працював директором заготконтори Вол.-Волинської райспоживспілки. Тривала хвороба обірвала його життя 27 грудня 1982 року. Похований у селі Селець, де незмінно жив і де залишилась жити його родина. У спогадах друзів, односельців залишився відвертою, щирою і справедливою людино., особиста драма якої, очевидно, була в тому, що О.К. Булавін випередив свій час.
«Саратовець» із Чесного Хреста
У селі Чесний Хрест проживає Сапіга Петро Юхимович. Страшну і трагічну правду про солдатів останнього воєнного призову 1944 року, так званих « саратовців», розповів Петро Юхимович. Йому уже 84, а спомини про ті страшні дні, проведені у землянках під Саратовом, ятрать серце і душу. Адже йому прийшлося пережити і голод, і холод, і хвороби, мовчки пережити образи і приниження. Із десяти сільських хлопців живим залишився він один. Петро Юхимович пригадує:» Як фронт пішов на захід і визволили Володимир, то десь у вересні в село приїхав уповноважений військкомату забирати хлопців до армії. Квапив, підганяв, навіть в дорогу не дав зібратися. Нас набралося десять чоловік.З Володимира нас відвезли до Луцька, там пройшли медкомісію, потім посадили в товарні вагони і невідомо в яку сторону повезли».
Через три доби потяг зупинився на станції Нікольськ Саратовської області. Звідти новобранців відправили у Татіщево. Там, на околиці Саратова, дислокувався запасний полк № 29974. Хлопці іх Західної України з перших днів перебування у полку відчули до себе неприязне відношення.
« Замість обмундирування дали старе дрантя,- пригадує Петро Юхимович, - у лазні, де милися, позривали й повикидали натільні хрестики, обзивали « бандерівцями», заставляли виконувати тяжкі господарські роботи – прибирати, білити землянки, прокладати доріжки. Але найбільшою бідою був голод». Молодим і здоровим солдатам дуже хотілося їсти, але на добовий пайок видавали по 600 грамів глевкого як глина несмачного хліба і супу майже із самої води. « Найбільше допікав голод, - продовжує свою оповідь старий ветеран, - коли сядемо обідати, то поки дочекаємось супу, той глевкий хліб з»їмо, а щоб якось насититись, то в лісі збирали жолуді і їх жували, Вони були такі гіркі, як наше солдатське життя. У полі шукали горох, що висипався на землю при збиранні, шукали картоплю, корінці буряків. Бідували разом із своїм односельчанином Василем Баранюком, їли з одного котелка, спали в одній землянці, яка і взимку не опалювалась. Стелили на землю одну шинель, а другою накривались. Замість подушки під голову клали кулаки».
Коли почались зимові холоди, до цих випробувань додались хвороби, які масово забирали життя виснажених голодом солдатів. Потрапив у госпіталь і Василь Баранюк – його обсипали чиряки. Петро Юхимович носив у госпіталь другові пайок. Одного разу, повертаючись назад, знайшов на дорозі замерзлу хлібину. Хоч була твердою, як цегла, поки дійшов до полку, її з»їв.
З вересня 1944 по травень 1945 року перебували новобранці у запасному полку під Саратовом. Не раз просилися на фронт у надії, що хоч таким чином позбудуться пекла, в яке потрапили.
« Коли забирали в армію, - пригадує Петро Юхимович, - при зрості 163 сантиметри важив я 63 кілограми, а у Саратові 17 кілограмів втратив».
На початку червня 1945 року солдатам видали нове обмундирування, зручні шкіряні черевики і відправили в Забайкалля. В полку почали вести посилену пропаганду проти імперіалістичної Японії. І це було не спроста. На новому місці побули недовго. Скоро полк переправили на Маньчжурський кордон. В серпні розпочалася війна проти Японії і частина полку прийняла участь у воєнних діях, а друга частина, в якій був Петро Юхимович, потрапила у Порт-Артур. Там він пробув шість років. Служив у окремому батальйоні морської піхоти. Дисципліна у батальйоні була сувора, щодня військові навчання. Проте
На фото: другий Сапіга П.Ю
воювати не довелося, хоч напруга в батальйоні була постійною, бо в цей час були заворушення в Китаї. Демобілізувався Петро Юхимович у 1951 році. Повернувся додому, пішов на курси трактористів-механіків при МТС. Понад 40 років трудився на землі. До медалі « За перемогу над Японією» та « За доблесний ний труд». Живе ветеран з сім»єю єдиного сина Анатолія. Із тих, з ким у 1944 році йшов із села до армії, лишився він один.
4. З історії колективного господарювання
„Кожному мила своя сторона”, – так говорить народна мудрість. І це справді. Бо де б ти не був, тебе завжди манить край, де ти народився, де виріс.
Подумки летиш на той луг, де босоніж бігав за метеликами; на річку, у якій ти ловив рибу;на поле, що хвилювалося пшеничними і житніми колосками. І все це осяяне ясним сонечком, омите рясним дощиком, овіяне легесеньким вітерцем. Саме таку місцину можна знайти на карті Волині.
Пейзажну гаму доповнює невеличка річка Луга, яка своїми тихими водами омиває береги трьох сіл: Сельця, Чесного Хреста та Мар”ї Волі. Взимку вона спить, а влітку манить жителів своєю джерельно чистою водою і рибними багатствами . Це ж не дивно, що тут постійно селяться лебеді, які плавають на воді разом із свійськими птахами і давно вже звикли до людей.
Та найціннішим на цій території є родюча, в основному чорноземна земля, на якій люди вирощують багаті врожаї, випасають худобу. Жителям є де і попрацювати і відпочити. Ще з весни тягне їх до поля, до ріллі, над якою лине бадьора пісня жайворонка. Зранку до ночі лине музика тракторів, машин, які орють і сіють.
Оживають луги. Зеленіє травичка, вмивається ранковими росами. Дні стають довшими. Кличе до себе поле, буяє рясними житами і пшеницями, квітують голубі волошки і червоні маки.
Восени 1939 року в с. Селець ввійшли війська Радянської України. В честь цієї дати в селі було збудовано тріумфальну арку. Новостворену сільську Раду очолив місцевий житель Кузьмич Тарас. Було конфісковано і передано сільській Раді 830 десятин землі, млин, ґуральню, фабрику переробки вовни, сад, ставок, парк, пасіку.
В кінці 1939 року у селі була створена ініціативна група по створенню колективного господарства.. Головою групи був обраний Юхно І.К. 18 січня 1940 року відбулися перші організаційні збори і було створено колгосп ім. Леніна. Сільськогосподарська артіль мала 1000 га орної землі і 43 селянські господарства. Діяло дві польові бригади. У колгоспі було 40 коней, 50 свиней, 40 корів, вівці, птиця, 40 вуликів. Весною 1940 року колгосп придбав перший трактор ХТЗ-ВАРЗ, першим трактористом був Голод Пилип Сергійович. За перший рік господарювання колгоспники одержали на трудодень 5 кг зерна, 5 крб грошима і 300 грам меду.
По закінченню ІІ світової війни на території сіл сільської Ради було створено три господарства: колгосп ім.. Ворошилова у с. Чесний Хрест, ім.Комінтерну у с. Мар”я Воля і у с. Селець було створено колгосп ім. Кірова.
Головою колгоспу у Сельці було призначено Булавіна Олександра Кириловича. В той же час с. Чесний Хрест перейменували у с. Ворошилове, а пізніше у Світанок.
 |
У грудні 1962 року разом із укрупненням району колгосп ім..Кірова було перейменовано у колгосп ім.. Димитрова. Площа орних земель становила 2802 га, сільськогосподарських угідь 1916 га, лісу, чагарників – 33 га, присадибних ділянок – 140 га, річкове плесо становило 180 га. Розгортається господарська робота: у 1958 році в с. Селець було побудовано нині діючий сільський клуб, у 1968 році – сільську лазню, а в 1962 році було здано в експлуатацію нову типову загальноосвітню школу. Колгосп ім. Димитрова спеціалізувався на мя”со-молочному тваринництві, виробництві зерна і цукрових буряків. Додатковими галузями було птахівництво та пасіка. До 1960 року діяла
Перші ферми колгоспу ім. Димитрова
риболовецька бригада. У 1974 році колгосп було об”єднано з бубнівським господарством а в 1978 році - знову відокремлено. На чолі колгоспу став Максимчук Яків Степанович. У 1979 році було збудовано тракторний стан, на початку 80-их років – дороги з твердим покриттям в села Світанок та Мар”я Воля. Розпочався регулярний автобусний рух.
Проте у 80-их роках в суспільне і економічне життя сіл сільської ради все більше вплітаються кризові явища: нерентабельність сільськогосподарського виробництва, низька якість робіт, низька заробітна плата, ускладнюється демографічна ситуація.
|
Рік |
Кількість людей |
|||
|
Селець |
Чесний Хрест |
Мар”я Воля |
Всього |
|
|
1963 |
663 |
285 |
97 |
1045 |
|
1991 |
445 |
240 |
74 |
759 |
|
2012 |
413 |
204 |
76 |
693 |
Таблиця 1 Відтік сільського населення у міста
У 1991 році розпався Радянський Союз. 4 жовтня 1991 року на сільській Раді вперше замайорів національний прапор. Україна стала незалежною і самостійною державою. Настали роки випробовувань і розбудови молодої держави. Пройшли значні зміни і в сільськогосподарському виробництві сіл Селець, Чесний Хрест та Мар”я Воля.
1991-1993 роки для селян видалися особливо важкими. Занепад сільськогосподарського виробництва, відсутність законодавчої та нормативної бази щодо ведення сільського господарства, земельного законодавства привели колгосп ім. Димитрова у кризовий стан. Доленосним виявився 1993 рік. 29 лютого 1992 року на зборах уповноважених колгоспників колгосп ім. Димитрова було перейменовано у колгосп „Луга”. Проте це суттєвих змін у структуру колгоспного виробництва і управління не внесло. Тому 13 березня 1993 року на зборах уповноважених колгоспників колгосп „Луга” було ліквідовано і створено селянську спілку „Луга” із своїм Статутом і найвищим органом управління - Радою спілки. Очолив спілку Ляснік Ф.В.
Ляснік Федір Васильович народився у 1964 році у с. Чесний Хрест. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Володимир-Волинському технікумі сільського господарства по спеціальності механік с/г машин. У 1994 році закінчив Київську сільськогосподарську академію Трудового Червоного прапора. Нагороджений Грамотою Міністерства сільського господарства.
Голова спілки, її Рада постійно шукали найбільш ефективні форми господарювання та управління. Тому 14 листопада 1998 року знову ж таки на зборах уповноважених колгоспників селянську спілку „Луга” було ліквідовано і на її базі було рекомендовано створити сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Луга”. Лясніку Ф.В. було доручено провести юридичне оформлення товариства. Згідно розпорядження представника Президента України „Про реєстрацію сільськогосподарських підприємств” і на основі Закону України „ Про колективне сільськогосподарське підприємство” 28 січня 1999 року за № 17 Кабінетом Міністрів України було зареєстроване сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Луга”, як правонаступник селянської спілки „Луга”.
До складу господарства входить три населені пункти: с. Селець, с. Чесний Хрест, с. Мар”я Воля із загальною кількістю населення 720 чол. Об”єкти соціальної сфери, дирекція господарства знаходиться в с. Селець. Товариство має вигідне місце розташування. До найближчої залізничної станції в с. Бубнів 5 км, до районного центру Володимир-Волинський – 11 км. і до обласного центру 75 км.
Переважна більшість земель – чорноземи і суглинки, які важко піддаються обробітку і у засуху, так і часи надмірної вологості. В сівозміні чергуються такі культури: зернові – озима і яра пшениця, ячмінь, овес – цукрові буряки, кукурудза на корм, багаторічні та однорічні трави на сіно і випас. Грунти потребують велику кількість органічних та мінеральних добрив. Обов”язковим є обробка посівів гербіцидами, а насіння – протруйниками.
Засновниками ТзОВ „Луга” є:
1.Ляснік Федір Васильович
2.Матвіюк Анатолій Миколайович
3.Дмитрук Олександр Миколайович
4.Мазур Юрій Євгенович
5.Зубчик Жанна Володимирівна
6.Васіга Галина Григорівна
7.Зеленько Микола Миколайович
8.Павлюк Марія Яківна
Виробничу програму товариства здійснює одна рільнича бригада, одна тракторна бригада, дві ферми у с. Селець та с. Чесний Хрест, ремонтна майстерня, автопарк. На даний час автопарк товариства становить 21 одиницю тракторної техніки і 13 одиниць автомобільної, в достатній кількості причіпного інвентаря. Очолюють виробничі колективи керівники середньої ланки, які мають відповідну освіту та чималий досвід роботи.
Господарство орендує землі пайовиків – 436 чоловік, що становить 1625 гектарів землі. Всього землі у товаристві – 1625 га, із них під ріллею – 1352 га і під сінокосами – 273 га. У виробничій діяльності в середньому приймає участь 150 чоловік.
|
№ |
С/г культури |
К-ть в га |
У відсотках |
|
1 |
Зернові |
950 |
70,3 |
|
2 |
Цукрові буряки |
200 |
14,8 |
|
3 |
Кукурудза |
72 |
5,3 |
|
4 |
Багаторічні трави |
71 |
5,2 |
|
5 |
Однорічні трави |
59 |
4,4 |
|
6 |
Всього |
1352 |
100 |
Таблиця 2 Структура посівних площ
|
Показники |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
Зернові тонн |
2587 |
2522 |
4313 |
3592 |
2054 |
|
Цукрові буряки |
2990 |
2000 |
3479 |
5077 |
13061 |
|
Одержано телят |
347 |
269 |
187 |
196 |
196 |
|
Одержано свиней |
328 |
225 |
277 |
204 |
405 |
|
Молоко тонн |
405,7 |
292,7 |
270,4 |
321,7 |
424,3 |
|
Одержано привісу ВРХ |
77,2 |
69,3 |
69,8 |
64,7 |
67,3 |
|
В т.ч. свиней |
8,2 |
7,3 |
6,9 |
12,2 |
67,7 |
Таблиця 3 Динаміка виробництва основних видів продукції
|
Показники |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
Зерно |
38 |
38 |
48 |
49 |
25 |
|
Цукровий буряк |
199 |
210 |
348 |
425 |
522 |
|
Надій на корову |
1330 |
1157 |
1069 |
2010 |
2383 |
|
Середньодобовий привіс ВРХ |
240 |
230 |
360 |
270 |
294 |
|
Середньодобовий привіс свиней |
160 |
140 |
150 |
151 |
313 |
Таблиця 4 Динаміка врожайності основних видів с/г культур і продуктивності тваринництва
Продуктивність виробництва продукції рослинництва та тваринництва постійно збільшується. Так у 2007 році у товаристві одержано рекордний урожай цукрових буряків – 522 центнери з гектара. Позитивна динаміка розвитку обумовлена використанням сучасних технологій сільськогосподарського виробництва.
В товаристві з обмеженою відповідальністю „Луга” один із найвищих в районі рівень рентабельності і становить 26%. Середня заробітна плата працівників - 740 грн.
Товариство знаходиться у постійному розвитку. За останні роки у товаристві збудовано млин, є продовольчий магазин, пекарня, центр відпочинку. Поповнюється автотракторною технікою машинний парк господарства, вдосконалюються і розвиваються технології виробництва.
Тут працюють гарні люди, які знають і люблять свою справу. Окремі із них мають державні нагороди:
Косиняк Леонід – орден Трудової слави ІІІ ступеня
Музика Микола – орден Трудової слави ІІІ ступеня
Онишкевич Андрій – орден Трудової слави ІІІ ступеня
Калашнюк Володимир – орден Трудової слави ІІІ ступеня
Історія нашого древнього села продовжується. Приходять нові покоління. Будують плани і перспективи майбутнього. Село розбудовується, прикрашається.
Література:
1. Астрономи. Біографічний довідник. Київ: Наукова думка 1986.
2. Астрономія. Серія « Дитяча енциклопедія» Харків: Фоліо 2005.
3. А. Корсунь «Ім»я земне і небесне». Вісник N 11 2002 ( матеріали сайту).
4. Газета «Волинська газета « 27.12.2007 р. № 96.
5. Газета «Слово правди» 6.05.2010 р. № 33.
6. Газета «Слово правди» 27.04. 2000 р. № 17.
7. Газета «Слово правди» 3.01.2013 р. № 1.
8. Історична довідка контори ТзОВ «Луга».
9. Довідкові матеріали настоятеля Свято-Троїцької церкви с. Селець.
10. Статистичні відомості про госпотарство ТзОВ «Луга».
11. Спогади старожилів с. Селець, с. Чесний Хрест.
12. «Храми Волині» ( фотозбірник) Луцьк ВІСНИК 2004.
13. Дослідження учнів школи
Духовні скарби мого села
Православні храми – німі свідки слави нашої віри, розсіялись по всіх мальовничих куточках волинського краю і стали невід»ємною частиною нашої духовності і культури.
Сьогодні милують людське око княжі собори та величні споруди монастирів, від яких віє древністю та лицарською відвагою мужніх предків. Не залишають байдужими наше серце і ті маленькі дерев»яні церкви та цвинтарні каплички, що тихесенько ховаються поміж столітніх дубів і ясенів.
Храм – це духовний осередок села чи міста, що завжди згуртовував навколо себе православних віруючих. Усім своїм внутрішнім єством храм сповнений скорботних і радісних, покаянних і подячних молитв наших предків, він навіки об»єднує минулі і прийдешні покоління.. Символічно опускаючи небеса до землі, храм завжди нагадує нам про ті вічні християнські цінності: віру, надію, любов, які визначають долю кожної людини. Жодна церква у наших поселеннях не подібна одна на іншу, оскільки їхні будівничі, вкладаючи свій талант і вміння, щоразу прагнули створити справжній шедевр, здатний перевершити своєю красою усіх попередників. « Храм навчає жити у родині, храм навчає соборності, у ньому твориться громада. Тільки вдуматися, наскільки це важливо для наших сучасників. Адже не секрет, що саме гординя, самолюбство, егоїзм намагаються витіснити з підвалин суспільного, родинного, сімейного життя надійні камені любові, злагоди, терпіння та жертовності і підмінити їх собою» - так говорить архієписком Володимир-Волинський і Ковельський Симеон.
У своїй різноманітності православні храми відображають не тільки дух своєї епохи та її мистецькі смаки – їхня історія міцно переплітається з історією християнства на нашій землі.
Відомо, що перша церковна організація на Волині була багато років пов»язана з іншим політичним центром – Великоморавською державою, християнізованою в 9 столітті рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм. Найвірогідніше, саме там слід шукати перші зразки нашого церковного зодчества – типу великоморавської храмової архітектури, який ділиться на дві гілки: одну з них представляють малі муровані церкви корабельного типу, а іншу – « ротонди» - круглі за формою храми, що були розбудовані абсидами зі східної та західної сторін. На думку вчених, вони дали початок першим тризрубним дерев»яним храмам, які донині поширені в нашому регіоні. Прийшли ці святині на Волинь разом з учнями святого Мефодія Наумом та Гораздом, які жили та проповідували у нашому краї ( «Стара катедра» в селі Федорівка, що в передмісті Володимир-Волинського, Василівська церква у самому місті).
Прийняття Київською Руссю у 988 році християнства мало неабияке значення для духовного, культурного та суспільного розвитку наших предків. Волинська єпархія, очолена у 922 році болгарином Стефаном І, була однією з найголовніших після Київської митрополії завдяки розміщенню біля західних рубежів держави. Все це спонукало останню виступати щитом руського православ»я проти латинських посягань. Керуючись з архієрейської резиденції у Володимир-Волинському, вона охоплювала значну частину сучасної України.
Володимир тривалий час був столицею Волинсько-Галицької держави, а це сприяло розвитку культури, просвітництва, духовності. В тяжкі роки монголо-татарської навали, наші предки на чолі із князем Данилом зберегли і розвинули православну віру. І коли в 1596 році Володимирський єпископ Іпатій Потій підписав з Римом унію, то в боротьбі з католицизмом « тут було закатовано 12 тисяч православних віруючих, монахів і священників, що твердо стояли в православ»ї і не побажали змінити святої прадідівської віри»(«Храми Волині» Луцьк Вісник 2004).
На прохання гетьмана П. Сагайдачного, зусиллями Йова Борецького патріархом Єрусалимським Феофаном у 1621 році була відновлена українська православна ієрархія. Проте гоніння зі сторони католиків так і не дали відновити Володимирську єпархію, у 1625 році вона була приєднана до Луцької єпархії.
Після другого поділу Польщі у 1793 році для Західної України і Білорусії була відкрита Мінська єпархія на чолі з архієпископом Віктором (Садковським). З цієї епархії у 1795 році було утворено Волинське вікаріатство, центр якого знаходився у Житомирі. У 1799 році волинське вікаріатство набуло статус єпархії. Згодом, у 1891 році, у Володимир-Волинський призначено єпископом преосвященного Паісія (Виноградова) і утворено вікаріатство. Останнім вікарним Володимир-Волинським єпископом був преосвященний Мануїл, якого в 1943 році замучили в лісі і засипали в могилі, котру він сам собі викопав і з 1943 по 1996 рік єпископів у Володимирі-Волинському не було.
З травня 1996 року Священний синод УПЦ прийняв історично справедливе рішення про відродження найдревнішої кафедри на Волині – Володимир-Волинської. Керуючими було призначено преосвященного Симеона з титулом єпископа Володимир-Волинського і Ковельського. На даний час справами єпархії керує преосвященний єпископ Володимир.
Сьогодні Володимир-Волинська єпархія займає вісім районів північно- західної частини Волині. Вона складається з 12 благочинь, налічує 226 храмів, 4 монастирі, 220 священнослужителів. Тут діє 172 недільних школи з 5,2 тисячами учнів, Православний центр, Богословська студія, благодійні братства, регентська школа,парафіяльні бібліотеки, літній табір для дітей-сиріт ( «Храми Волині» Луцьк Вісник 2004).
На високому березі тихоплинної річки Луга у селі Селець стоїть Свято-Троїцька церква. Це місце віддзеркалює не тільки любов віруючих сердець до Творця і Спасителя, а й кращі прагнення наших людей, його святі почуття. Це місце сповнене духом людської радості і горя, співчуття, ненависті, втіхи і страждань. Тут люди молилися і за першим покликом дзвону збиралися на захист віри.
Фото 1. Загальний вигляд Свято-Троїцької церкви с. Селець
Учасники експедиційного загону Селецької загальноосвітньої школи вивчали історію місцевої церкви. В процесі знайомства з історичним минулим Свято-Троїцького храму зустрілися з настоятелем святині отцем Олександром. Він розповів, що перша згадка, яка збереглася з опису, складеного а 1895 році блаженної пам»яті отцем Никанором Абрамовичем, показує, що храм святого Архістратига Михаїла в селі Селець почав будуватися в 1821 році і закінчений у 1840 році дідичами, або, як їх називали, графами Селецького «майонтку» Михаїлом (Коронним підчашим) і його сином Феліксом Чацьким з благословіння Преосвященного Стефана – православного єпископа Волинського і Житомирського, від якого у свій час на це була видана храмозданна грамота від 24 травня 1826 року під номером 36.
На даний час Селецька церква – це цегляна споруда на мурованому фундаменті у вигляді хреста на схід алтарем. Храм однопрестольний. Унікальною в цій місцевості є дзвіниця церкви. Вона знаходиться на цвинтарі, окремо від церковного приміщення і має вигляд мурованої стіни з чотирма вікнами, у яких підвішені дзвони. Довжина стіни 8,35 метра, висота – 4,5 метра.Дзвіниця побудована стараннями прихожан в 1790 році після приїзду в село митрополита Леона Кишки. На думку о. Олександра, дзвіниця побудована в католицькому стилі ( вплив сім»ї Чацьких). Будівля добротна, збереглася до цього часу без явних ушкоджень.
Фото 2. Дзвіниця церкви в католицькому стилі
У 1688 році на західній окраїні села було збудовано католицький костел світої Трійці ( повністю зруйнований у 1951 році). Костел діяв до 1939 року. Очевидці пригадують гарні образи в ньому, про які говорили, що ікони були намальовані Беатою Чацькою з роду Потоцьких ( 1758-1821) – досить відомою художницею-аматоркою, вишивальницею та господинею палацу, образ якого зберіг нащадкам художник Наполеон Орда. Костел у 40-их роках минулого століття було повністю зруйновано і його залишками вимощено проїзжу частину долини річки Луга. У 1996 році при сприянні сільського голови Богославця Івана Петровича поляки встановили на місці костелу пам»ятний хрест.
Мал. худ. Н. Орди Селецький маєток
До 1923 року православний храм носив назву Свято-Михайлівський, а з 27 квітня 1923 року згідно з резолюцією Високопреосвященного архієпископа Діонісія церкву перейменовано на честь святої Трійці з поданням храмової ікони «Святої Трійці під дубом Маврійським». Храм має довжину 28 метрів, ширину – 12 метрів і висоту 16 метрів.
На церковному цвинтарі, розповідає о.Олександр, стоять три муровані хрести. Північний хрест побудований на місці престола стародавньої, вже не існуючої церкви святого Архістратига Михаїла.
Фото 3. Північний хрест. Місце, де знаходився престол першої церкви
Вона була побудована з дерева у 1676 році і перенесена в 1841 році на кладовище в урочищі «Дичина». Там ця церква, як каплиця, простояла до 1896 року і була знесена. На її місці збудували нову, Свято-Воскресенську церкву. ( Інформація взята з опису священника Никанора Абрамовича і псаломщика диякона Іоанна Залуського). Церкву на кладовищі збудував священник села селець Євстафій Іванович Тучемський своїми коштами і з допомогою парафіян. Про це є запис на престолі, який колись знаходився в церкві с. Селець. Престол цей на даний час переданий в користування Свято-Пантелеймонівському храму. На кришці престолу є напис:»Освятися сей жертовник Господа и Спаса нашего Исуса Христа во храме в честь святого воскресения Господа и Спаса нашего Иисуса Христа во селе Селец при державе Благочестейшего Самодержавейшего Великого Государя нашего Иператора Николая Александровича и вся Руси по благословению високопреосвященейшего Модеста архиєпископа Волинского и Житомирского при настоятеле Селецкого прихода священника Євфстахия Тучемского иже с женой своєю Фефаилой создан храм етот в лето от сотворенія мира ( 7406) от рождества же плоти бога слова ( 1898) месяца сентября в 20-ий день основан же храм в селе Селец».
Село Селець є батьківщиною відомої вченої – професора математики, астрономії і філософії Олени Іванівни Полонської – надзвичайно талановитої людини. Довгожитель села Захарчук Ганна пригадує, як мала «Льоля» ( так називали Олену в дитинстві) бігала до православного храму, а мама відвідувала костел. Тато тим часом збудував на зарічній частині села муровану школу, за що в подарунок одержав іменну зброю ( шаблю).
Досліджуючи історію церкви, члени експедитційного загону одержали цікаві відомості про церкву 20-их років минулого століття. Церква у власності мала майже 37 десятин землі, із них орної – 30 дес. І луків -7 десятин. Із них 7 десятин церква завжди передавала для користування найбіднішим селянам села. Збереглася карта церковних земель станом на 1926 рік.
Карта церковних володінь станом на 1926 рік
Збереглися дані про Селецьку парафію цих часів.
|
Села |
Кількість господарств |
Населення |
Разом |
|
|
чоловіки |
жінки |
|||
|
Селець |
71 |
262 |
292 |
554 |
|
Чесний Хрест |
60 |
238 |
243 |
481 |
|
Мар»я Воля |
22 |
83 |
89 |
172 |
|
Всього |
153 |
583 |
624 |
1227 |
|
-євреїв |
9 |
34 |
36 |
70 |
|
-католиків |
20 |
79 |
81 |
160 |
|
-уніатів |
25 |
98 |
112 |
210 |
|
-баптистів |
2 |
4 |
3 |
7 |
Дані про населення парафії станом на 1925 рік
Дохід із земель церква мала у розмірі 1200 злотих, заробітня плата священника становила 800 злотих, консисторія доплачувала йомук ще 400 злотих. Для порівняння наводимо відомість про те, що корова чи кінь в ті часи коштували від 600 до 800 злотих.
Отець Олександр зазначив, що з усією гіркотою в серці треба визнати, що минуле 20-те століття було найкривавішим в історії православ»я. Дві світові війни, революція, поневолення Волині різними загарбниками наклали свій відбиток на наші святині. Великої руйнації зазнали наші храми в післявоєнні роки, коли гнітило душу радянське атеїстичне засилля. Проте храм святої Трійці у цій боротьбі вистояв, він ніколи не був закритим, зганьбленим і потоптаним, а завжди був відкритий для людей, для їх радощів і горя.
Члени експедиційного загону школи, досліджуючи історію церкви, провели опитування серед учнів, їх батьків і вчителів про їх ставлення до християнської моралі, до храму, до віри в Бога.
Один із учнів школи 8 класу роздумує про християнські моральні цінності у ХХІ столітті: «ХХІ століття – вік технічного прогресу, значних відкриттів. Людське життя наповнене різними захопленнями, розвагами, не завжди корисними. Молодим дуже легко розгубитися у виборі привильного шляху, адже стільки спокус: мобільні телефони, комп’ютери, телевізори з новими надпотужними антенами, з екранів яких часто лине бруд, пропагується насилля, несправедливість. Захопившись віртуальним життям, людина забуває про добро, справедливість, любов…
А що ж буде далі? Адже майбутнє усього світу залежить від того, які моральні цінності пануватимуть сьогодні в наших серцях.
Мої прадіди, дідусі, батьки і я - православні християни. У нашому роді з покоління в покоління передається віра в Бога, Його Сина Ісуса Христа, уміння жити за їхніми заповідями. Їх не так уже й багато, вони лаконічно відображені у мудрій книзі Біблії. Я думаю, що якби усі люди знали і, головніше, їх дотримувалися, то зла у світі було б набагато менше.
Є заповідь, яка закликає: «Шануй батька свого і матір свою, щоб добре велося тобі, і щоб ти був довголітній». Хто ж у світі найрідніший за батька та матір? Вони єдині – це люди, які дали нам життя! Хочемо жити у любові й радості, у добрі та злагоді, то шануймо і поважаймо своїх батьків! Якщо ж ти не завжди слухняний та добрий, коли навіть у думціє щось негарне, то ти вже порушуєш цю заповідь. Якщо це так, то не питай, чому у тебе не складається так, як би хотілось.
Ще одне золоте правило звучить так: «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви». Чи не завжди ми добримуємось його? Я впевнений, що ні. Людина занадто себе любить і не може правильно оцінити ситуацію, подивитися на седе збоку. Отже, учімося добре ставитися одне до одного, привітно розмовляти, любити і поважати, не кривдити ближнього.
У посланні до Матвія є звернення: «Не судіть ближніх своїх, не судіть, щоб і вас не осудили», дотримуючись якого можна було б уникнути багато зла.Адже всі люди на землі різні, нема двох однакових, навіть близнята різняться звичками, уподобаннями, вадами. Ідеальних людей не існує, отже й самі не ідеальтні.
Я добре запам’ятав притчу про слухняного і неслухняного синів, яка навчає бути слухняним і не боятися розкаятися у своїх гріхах, не ховати лихий непослух за добрими словами.
Наш народ завжди був високодуховним, дотримувався заповідей Божих. Про це свідчать прислів'я: «Хто не працює, той не їсть», «Не одежа красить людину, а добрі справи», «Робиш добро, не кайся, робиш зло, зла й сподівайся», «Не копай яму іншому, бо сам у неї впадеш» і інші.
Християнська мораль заснована на Господевій науці, вічна, незмінна для всіх людей, у всі віки. Тож і у ХХІ столітті треба жити за законами Божими, тоді суспільство буде не лише технологічно розвинуте, а і високоморальне і духовнобагате.»
Молода мама ділиться своїми думками про значення церкви у її житті: «Церква для нашої сім’ї відіграє дуже важливу роль. Уже двадцять перше століття, а у хаті є ще старовинні образи на покуті та вишиті бабусині рушники. «Не робіть цього, он Бозя дивиться» так завжди навчала нас мама і бабуся, а зараз і я це приказую своїх донечці.
Хрестини, весілля чи, навіть, похорони – завжди звертались до церкви. Хрестини для сім'ї символізують приєднання людини до храму, до релігії, а шлюб – як благословення Боже на сімейне життя.
Фото 4. Таїнство вінчання
Двічі на рік усі члени сім’ї йдуть до сповіді, щоб очиститися від гріхів і прийняти Святе Причастя. Стало доброю традицією ходити до церкви сім'єю. І тепер уже й найменші члени сім'ї теж відвідують храм Господній. Сім'я неодноразово надавала церкві фінансову допомогу для ремонту. Кожному справжньому християнину хочеться, щоб храм у селі був гарний, доглянутий. Саме тоді над жителями витає Божа Благодать».
Де нам у теперішньому світі, сповненому гонитви за матеріальними благами, відшукати цю спрагнену гармонію душі і тіла? Як нам, забувши про меркантильні інтереси, зустріти Господа?
Відповідь на це питання дає нам Священне Писання, котре розповідає, як перші послідовники Христа «...щодня однодушно перебували у храмі, хвалячи Бога».
Фото 5. Благословення випускників школи
Вони, як безпосередні свідки Ісусового вчення, глибоко усвідомлювали, що храми є дійсно тим Домом Молитви, в якому щодня й щохвилини кожен віруючий здатний доторкнутись до Божественного Спасителя й зцілити свої внутрішні недоліки та хвороби з допомогою благодаті, яка щедро дарується Ним.
Література:
14. Астрономи. Біографічний довідник. Київ: Наукова думка 1986.
15. Астрономія. Серія « Дитяча енциклопедія» Харків: Фоліо 2005.
16. А. Корсунь «Ім»я земне і небесне». Вісник N 11 2002 ( матеріали сайту).
17. Газета «Волинська газета « 27.12.2007 р. № 96.
18. Газета «Слово правди» 6.05.2010 р. № 33.
19. Газета «Слово правди» 27.04. 2000 р. № 17.
20. Газета «Слово правди» 3.01.2013 р. № 1.
21. Історична довідка контори ТзОВ «Луга».
22. Довідкові матеріали настоятеля Свято-Троїцької церкви с. Селець.
23. Статистичні відомості про госпотарство ТзОВ «Луга».
24. Спогади старожилів с. Селець, с. Чесний Хрест.
25. «Храми Волині» ( фотозбірник) Луцьк ВІСНИК 2004.
26. Дослідження учнів школи
ЗАЯВКА
на участь у районному конкурсі науково-практичних робіт учасників туристсько-краєзнавчої експедиції учнівської молоді
„Історія міст і сіл Волині” за 2013 рік
Напрямок експедиції: „Свята спадщина”
Відомості про конкурсанта:
Прізвище, ім”я по батькові: Януш Валентин Олександрович
Число,місяць і рік народження: 10 травня 1994 рік
Клас: 9
Повна назва та адреса школи, телефон:
Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Селець Володимир-Волинського району
Волинської області, тел. 93 8 12
Домашня адреса: с. Чесний Хрест Володимир-Волинського району
Відомості про наставника:
Бігун Микола Миколайович
Рік народження: 1952
Місце роботи, посада: учитель історії Селецької ЗОШ І-ІІ ступенів
Контактний телефон: 93 8 12 ( роб.), 2 11 97 ( дом.)
Директор школи: (Мазур В.М.)