Життя і наукова діяльність астронома Олени Іванівни Казімірчак-Полонської

18.01.2016 17:31

Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Селець

Номінація ” Історія міст і сіл України. Краєзнавство”

_______________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Життя і наукова діяльність астронома

Олени Іванівни Казімірчак-Полонської)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

с. Селець – 2012 рік

 

 

 

 

 

 

Автор проекту: Вчитель історії і правознавства   загальноосвітньої школи  I-II ступенів с. Селець  Бігун Микола Миколайович.

 

 

Номінація: Історія міст і сіл України. Краєзнавство

 

 

 

Перелік шкільних навчальних предметів: Історія, українська література, інформатика.

 

 

Клас та вік учнів, які брали участь у проекті: Учні 8-9 класів (13-15 років )

 

 

Опис проекту:

       Життя жінки-вченого в галузі астрономії, дослідниці закономірностей руху короткоперіодичних комет, доктора філософії, астрономії, фізико-математичних наук та доктора богослів»я і водночас черниці Олени Іванівни Казімірчак-Полонської нагадує легенду. Їй випало власною долею виміряти всі драми і трагедії 20-го століття і залишити вагомий слід у науковому світі, показати силу, мужність і потужний інтелект жінки-вченого.

        Народилася  на початку 20-го століття у дворянській родині Полонських у батьківському маєтку, який знаходився на пагорбі у західній частині села Селець.  До недавнього часу біографічні відомості та наукова діяльність широкому загалу, зокрема землякам Олени Іванівни, була невідома.

         Під час виконання проекту учні школи, використовуючи різноманітні джерела інформації (матеріали науково-практичних конференцій, зустрічі з колегами Полонської, спогади  старожилів села, матеріали періодичних видань,  фото і відеоматеріали, ін.), намагалися найбільш повно відобразити життєвий шлях і діяльність Олени Іванівни, показати її інтелект, силу волі  і стійкість у життєвих незгодах та безмежну віру у Боже Слово і Божу Благодать.

       

 

Основні завдання проекту:

 

Ключове завдання:

 

Опис життєвого шляху, наукової та релігійної діяльності Олени Іванівни Казімірчак-Полонської.

 

Тематичні завдання:

 

1.     Дослідження території, на якій було розміщено маєток Полонських.

 

2.     Біографічні відомості життя Олени  Іванівни Казімірчак-Полонської.

 

3.     Наукова і релігійна діяльність. Вшанування пам»яті великого вченого.

 

Змістові завдання:

 

1.     Збір спогадів старожилів села про маєток Полонських, їх сімейне життя

2.     Налагодження ділових зв»язків з гуртківцями луцького міського центру науково-технічної творчості школярів.

3.     Аналіз матеріалів ЗМІ про О.І. Полонську.

4.     Запис спогадів колег про життя і діяльність О.І. Полонської.

5.     Підготовка текстового і фотоматеріалу до шкільної експозиції.

6.     Оформлення опису життя і діяльності О.І. Полонської

 

 

Етапи проекту:

 

 

№	Етапи роботи над проектом	Зміст діяльності учнів	Функції керівника
1.	Підготовка до проектування	Обговорення предмета пошукової діяльності і дослідження: біографічні відомості, наукова та релігійна діяльність О.І.Казімірчак-Полонської	1. Заява задуму учнівському та педагогічному колективу. 2. Характеристика методу проектів. 3. Знайомство із змістом проекту. 4. Мотивація пошуку. 5. Допомога у постановці знань.
2.	Планування	1. Вироблення плану дій: - визначення джерел інформації; - вибір способу збору інформації; - вибір методів аналізу інформації; - формування уявлень про бажані результати (форма звіту); - встановлення критеріїв оцінки результату і процесу; - розподіл завдань між членами проекту. 2. Планування завдань. (пари учнів)	1. Висловлення припущень. 2. Висунення пропозицій. 3. Корекція плану та завдань
3.	Дослідження	- збір інформації; - вирішення проміжних завдань; - анкетування; - робота з літературою, відео і фотоматеріалами	1. Спостереження за роботою. 2. Непряме керування діяльністю (поради, консультації тощо
4.	Результати.	1. Аналіз інформації 2. Формулювання висновків	1. Корекція підсумкових матеріалів. 2.Спостереження за ходом обробки результатів та аналізу інформації
5.	Оформлення звіту. Підготовка до презентації	1. Узагальнення та класифікація зібраних матеріалів. 2. Виготовлення ілюстративного матеріалу ( фото і відеоматеріали) 3. Підготовка презентаційних інформаційних матеріалів  ( тестовий і слайдовий матеріал) 4.Складання сценарію презентації.	1. Консультування. 2. Корекція
6.	Презентація.	Показ результатів у формі усного звіту, звіту з  демонстрацією матеріалів, письмового звіту тощо.	1. Сприйняття звіту 2.Постановка доцільних запитань.
7.	Оцінка проектної діяльності та її результатів	1. Колективне обговорення. 2. Самооцінка результатів і процесу дослідження за встановленими критеріями	Оцінка зусиль учнів, їх креативності , якості використання джерел, не використаних можливостей, творчого потенціалу, якості звіту.
8.	Післяпроектні дії	1. Корекція. 2. Використання проектних результатів	1. Корекція навчальної та позанавчальної діяльності.

 

 

 

Дидактичні  матеріали:

 

1.Усне опитування учнів.

 

2. Аналіз відео і фотоматеріалів.

 

Методичні матеріали, що використовувались в ході проекту:

 

1 Вчительська презентація ‘’ Олена Іванівна Казімірчак-Полонська’’

 

2 Відео презентація ( відеофільми виробництва телестудій м. Луцька і Херсона).

 

3 Учнівська  презентація  ‘’ Ви не згасли, зорі ясні ‘’

 

 

Результати проекту:

 

-         Поглиблено знання учнів з історії рідного краю.

-         Вивчено життєвий шлях великої землячки, астронома Олени Іванівни Казімірчак-Полонської.

-         Підготовлено фото і відеоматеріал з історії життя О.І. Полонської.

-         Записано спогади старожилів села, які пам»ятають родину Полонських.

-         Підготовлено матеріали для шкільного музею історії життя та наукової діяльності О.І. Казімірчак-Полонської.

-         Підготовлено опис життя і наукової діяльності Олени  Іванівни.

-         Налагоджено ділові зв»язки з центром науково-технічної творчості школярів м. Луцька.

-         Учні школи здобули вміння і навики дослідницької і пошукової роботи аналізу і узагальнення фактичного матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

         Влітку 2010 року с. Селець відвідала група гуртківців обласного  Центру науково-технічної творчості учнівської молоді на чолі з керівником Остапчук С.О. Гості із Луцька цікавилися  минулим села, зокрема  залишками палацового комплексу у Сельці, життям і діяльністю його останніх господарів Полонських, у сім»ї яких народилася відомий астроном, доктор філософії Олена Полонська, дитинство якої пройшло у Сельці. Краєзнавці школи подружилися з луцькими гуртківцями, обмінялися інформацією про палац Чацьких ( пізніше Полонських), прослухали лекції про астрономію і роль у її розвитку Олени Полонської, оглянули місця, де пройшло її дитинство.

         За  рішенням ЮНЕСКО (організації об`єднаних націй з питань освіти, науки і культури) 2009 рік було оголошено роком астрономії. Тому наша  пошукова група вирішила зібрати матеріали і  розповісти  гуртківцям про жінку-астронома Олену Полонську, доля якої  пов`язана з Волинню і с. Селець Ця людина  уже відійшли у вічність, у її була складна і тяжка   життєва дорога, однак у ній поєднувалась висока духовність і любов до зоряного неба, високий інтелект і людяність, захоплення наукою і вічне дерзання. Той науковий і духовний спадок, який  залишила  по собі  Олена Казімірчак-Полонська дає нам право розпочати розповідь про її словами «Ви не згасли, зорі ясні!».

          19 листопада 2011 року у Луцьку відбувся відкритий астрономічний лекторії, присвячений 109 річниці від дня народження О.І. Казимірчак-Полонської. На цьому лекторії були присутні декан фізичного факультету ЛДУ ім. Л. Українки, член-кореспондент АНУ, професор фізико-математичних та астрономічних наук Чурюмов К.І, гості із астрономічної обсерваторії ЛНУ ім. І. Франка, дослідник життєвого шляху Полонської, працівник науково-технічного центру учнівської молоді м. Луцька  Остапчук С.О., краєзнавці із с.  Селець. Всі вони дали високу оцінку наукової діяльності Олени Іванівни, розповіли про пам»ятні зустрічі з нею, про ті моральні цінності, які вона пронесла через усе своє складне життя.

 

                               Фото 1. Доповідь член-кореспондента НАУ Чурюмова К.І

 

 

 

 

Селецький маєток. Дитинство.

        

              В далекому 1902 році у невеликому  волинському селі Селець, що  розташувалось на правому березі річки Луга неподалік древнього Володимира  у дворянській сім`ї Івана та Євгенії Полонських  народилась донечка. Ім`я їй дали Олена. Сталася ця подія 21 листопада, в пору, коли Земля попадає в інтенсивні метеорні потоки. І, можливо, краса і велич нічного зимового небозводу визначила долю майбутнього астронома. Адже відомо, що хоча ми не пам`ятаємо подій раннього дитинства, враження від них закарбовуються у підсвідомості і можуть стати  спонукою наших  вчинків через  десятки років. Батьки Олени незадовго до її народження стали власниками  Селецького  маєтку, який ще з 1785 року належав  родині Чацьких.

         Наприкінці 18 століття відомий публіцист, старший брат вченого Тадея Чацького, Михайло розпочав спорудження палацового  комплексу на околиці села Селець. 

         Як припускають дослідники,  уже в проекті палацу та  парку  позначився вплив майбутньої дружини Чацького,  Беати. Палацовий комплекс складався з трьох двоповерхових будинків, з`єднаних галереями. Понад сотня кімнат – зали, кабінети, спальні, бібліотека і навіть свій театр вражали волинську знать. Свого часу в маєтку Чацьких  побувала чи  не вся шляхетська еліта  краю, титуловані французи-емігранти, офіцери-роялісти корпусу принца Людовіка Йосипа Нопде, штаб якого розташувався в Дубні.

 

 

 

 

          Фото 1.  Палацовий комплекс Чацьких в с. Селець  ( Мал. Наполеона Орди)

 

                   Як припускають дослідники,  уже в проекті палацу та  парку  позначився вплив майбутньої дружини Чацького  Беати. Палацовий комплекс складався з трьох двоповерхових будинків, з`єднаних галереями. Понад сотня кімнат – зали, кабінети, спальні, бібліотека і навіть свій театр вражали волинську знать. Свого часу в маєтку Чацьких  побувала чи  не вся шляхетська еліта  краю, титуловані французи-емігранти, офіцери-роялісти корпусу принца Людовіка Йосипа Нопде, штаб якого розташувався в Дубні.

         Беата Чацька – відома художниця-аматорка та вишивальниця походила з роду Потоцьких. Вона зуміла свій тонкий художній смак та шляхетне виховання передати дітям. В одному з корпусів палацу Чацьких була  розташована колекція старожитностей і книгозбірня. Щоденники, родинні хроніки, періодичні видання, книги – все це було  систематизовано, описано і відкрито  для користування  широкому загалу. Чацькі  вважали, що на Волині, значно віддаленій від  культурно-освітніх центрів кожен дворянин-власник книгозбірні мусив її «для земляків... навстіж  відкрити» [5].

         Справу Михайла Чацького продовжив його старший син Фелікс, що  успадкував маєток. Будучи головою освітньої комісії в Кременці, він до кінця життя не  полишав ідею створення єдиного каталогу всіх приватних  бібліотек з метою долучення їх, як філій, до Варшавських. Однак після  смерті Фелікса Чацького його дружина Варвара-Марія не зберегла того, що створювали два покоління Чацьких. Колекція старожитностей і книгозбірня були  розділені між непрямими спадкоємцями (власних  дітей у Фелікса та Варвари  Чацьких не було). Маєток розпродано.

         В палаці, який разом з частиною маєтку придбала сім`я Полонських, залишилась і частка знаменитої бібліотеки Чацьких. Навкруги палацу, на мальовничому крутому березі Луги з великим озером-ставом, розкинувся прекрасний парк. З рідкісними породами дерев та кущів, романтичними  алеями, розмаїттям квітів. Неподалік верхнього будинку знаходився рукотворний пагорб правильної конічної форми з альтанкою. У теплу пору року в альтанці на пагорбі Полонські пили ранковий чай. Звідтіль відкривався чудовий  краєвид на навколишні луги, села, Зимненський монастир.

 

                      Фото 2. Залишки пагорба, на якому стояла альтанка Полонських

       Серед цієї гармонії творіння рук людських і сил природи зростала маленька Олена. Іван  Михайлович Полонський, батько  дівчинки, у свій час закінчив Петербурзький  університет. Можливо саме він прищепив дочці любов до точних наук та астрономії. Мама, Євгенія Миколаївна, була  випускницею Московського інституту благородних дівиць.

         . Діти Полонських (в Олени була старша сестра Віра та молодший брат Євген) навчалися мов, гри на музичних інструментах, основ природознавства. Домашня  бібліотека відкривала прекрасні можливості для різностороннього розвитку. Любов до музики, мистецтва, літератури, прищеплена в дитинстві, збережеться в Олени Полонської на все життя. Як на все життя залишаться теплі спогади про  дитинство, проведене в чарівному куточку Волині поблизу княжого града - Володимира.

                                        Фото 3. Олена із старшою сестрою Вірою

                                                      у Селецькому маєтку

2. Роки навчання. Духовне становлення.

         В біографії Олени Полонської, записаної для Волинського краєзнавчого музею її луцькою подругою Вірою Олександрівною Огібовською, сказано, що  навчалась Олена в кількох гімназіях – Варшавській, Петербурзькій, Новгород-Сіверській та Луцькій. Спочатку ми  думали, що це пов`язано зі службою батька. Однак, швидше всього, з літа 1914 свої умови почала диктувати І-а світова війна, а згодом - жовтнева революція в Росії. В Луцьк сім`ю Полонських у тривожному 1918 р. вислала радянська влада. Олену Полонську одразу зарахували  ученицею приватної жіночої гімназії Г.М.Коленко. Яким був цей останній гімназійний рік для юної Полонської?

         У січні-листопаді 1918 року в Луцьку, як і на більшості  території Волині, до влади  прийшли  більшовики. Однак 19 лютого, порушивши перемир`я з Росією, кайзерівська Німеччина «відгукнулась» на заклик Центральної Ради і розгорнула наступ по всьому фронту. 19 лютого німецькі солдати з угрупування генарал-полковника А.фон Лізінгена вступили в Луцьк. Окупувавши на початку березня Київ, німці розпустили Центральну Раду. А квітневий «з`їзд хліборобів» обрав  гетьманом колишнього царського  генерала Павла Скоропадського. У грамоті до народу гетьман проголосив утворення Української  держави, а себе - її верховними правителем. В Луцьку поновила роботу міська дума. Але закони диктує німецьке командування. В місті встановлюється  комендантська година, забороняються будь-які збори чи з`їзди, на потреби окупаційних військ з міста вивозять все, що можна вивезти. У зв`язку з масовим безробіттям влітку 1918-го в Луцьку відкривається  біржа праці. Нестача продуктів харчування призводить до голоду, небаченої дорожнечі і спекуляції. Після мітингів 1-го травня, липневого страйку залізничників, виступів селян позиції інтервентів на Волині значно ослабли. 2 жовтня підняли бунт німецькі солдати Луцького гарнізону. Придушувати повстання прислали цілу дивізію з кулеметами, що привело до численних жертв з обох сторін.

         У жовтні – в Австрії, а в листопаді - в Німеччині відбулися буржуазно-демократичні революції, що прискорило крах німецької окупації України. У другій половині листопада спільними діями українських повстанських полків та частин Червоної Армії розпочалось визволення України. 22 грудня 1918 року Луцьк зайняли петлюрівці. Луцька міська дума вітала новий орган влади України - Директорію. Зміна влади попри проголошені свободи нічого хорошого для населення  міста не принесла. Командування петлюрівських загонів узаконювало конфіскацію продовольства, меблів, коней, возів та іншого  майна. В лютому 1919-го, через неявку новобранців на призивний пункт, проводиться примусова мобілізація – юнаків забирають до війська прямо на вулицях міста. Супротив  населення військам і владі наростає.  Ревкоми, створені  більшовиками в Луцькому, Рівненському, Дубнівському та інших  повітах, готують виступи місцевих загонів.  Та 27 травня 1919 року над Луцьком з`являються польські аероплани, а 29 травня в місто вступають частини польського війська під командуванням генерала Карніцького. На Кафедральній площі  відбувається мітинг, який  завершується словами Карніцького: «Тут буде Польща! Нехай живе Польща!».

         Яку силу волі потрібно мати  молодій дівчині, щоб за цих обставин наполегливо опановувати гімназійний курс і блискуче завершити його! Закінчивши гімназію з золотою  медаллю, Олена починає підготовку  до іспитів за курс чоловічої гімназії. Склавши їх, вона  отримує атестат зрілості, який дає можливість  продовжувати  навчання в університеті.

           Полонським повернули селецький маєток. З палацового комплексу уціліла лише  одна  будівля. Дві інші розібрали на будівництво дамби. Однак  про спокійне  відновлення господарства годі й думати. Весною 1920 р. Червона Армія розпочинає похід  проти білополяків. 3 серпня будьонівці Першої Кінної  вступають в Луцьк. У місті та навколишніх селах відновлюється  радянська влада. Однак 17 вересня цього ж року в Луцьк повертаються білополяки. За мирним договором від 18.08.1921р. між представниками  РСФРР і УРР з одного боку та Польщею – з другого Луцький, Володимир-Волинський, Дубнівський, Ковельський, Рівненський та  частини чотирьох інших повітів відійшли до Польщі. Луцьк  стає центром новоутвореного Волинського воєводства.

               Матеріальне становище сім`ї Полонських, очевидно, ускладнилось. І Олена, прекрасно володіючи польською (а ще – німецькою, англійською, французькою, італійською, російською, українською мовами) влаштовується  працювати  в Луцький  окружний суд.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

 

                                  Фото 5. Луцький окружний суд

          В той час у Львові, який  після розпаду Австро-Угорської імперії разом зі всією Галичиною відійшов до Польщі, відбуваються реформи в університеті. Міністерство освіти Польщі спеціальним розпорядженням від 18 листопада 1918 р. бере університет під свою опіку, присвоївши йому ім`я короля Яна Казимира. Мовою викладання стає польська і латина (на теологічному  факультеті). Кафедри з українською мовою закриваються, за  кілька років звільняються з роботи всі професори і доценти – українці. Вступ  української молоді до університету обмежується. До 1924 р. університет  складався з чотирьох факультетів, один з яких - філософський розпорядженням Міністерства освіти від 31 жовтня 1924 р. було поділено на два окремі факультети: гуманітарний і природничо-математичний.

         У 1922 році на філософський          факультет поступає Олена Полонська. Здібності до точних наук, знання мов, дали їй можливість вільно почувати себе в нових  умовах. Крім  того, батько Олени – поляк (принаймні, так  стверджує найстарша жителька села Селець Ганна Захарчук, що дівчиною працювала в Полонських). І хоч для Західної України панування Польщі не було благом, все ж «поганий мир краще доброї війни». З 1924 року Олена успішно продовжує навчання уже на новоствореному природничо-математичному факультеті, займається на кафедрі  астрономії. Саме під час навчання в університеті остаточно формується світогляд  дівчини.

         Сім`я Олени не була  релігійною. Хоч батько ходив в костел, а мама з дочками - в православну  церкву, це була, радше, данина традиції. Однак  селяни в Сельці  зауважували, що пані часто  пропускала церковну службу: «сидить у себе на другому поверсі і книжки  читає, а Льоля (так звали Олену в сім`ї) з дівчатками сільськими біжить в церкву». (Житель с. Селець Г. Захарчук)

         Буремні  роки війни, революції, зміна влади, кордонів, держав не могли  не вносити сум`яття в душу юної  Олени. Яким ідеалам служити, за ким іти, що в цьому змінному світі може дати душевний спокій? Не отримавши відповіді на ці  запитання на шляхах  раціонального знання, дівчина в молитовному пориві звернулась до небес: «Для чого, в ім`я чого дається  людині життя?...» Це сталося дома, в родинному маєтку. В момент  душевного неспокою Олена  піднялась на пагорб-курган в селецькому парку.

І раптом ... чудесно змінилось все навколо: дерева, кущі, вода в озері, хмари в небі. За якусь мить  побачивши  чудесне перетворення навколишнього  світу, відчувши всю  красу землі, вона зрозуміла - це Його відповідь, Його присутність. Тоді ж, в момент Богоявлення, Олена приймає  рішення: віднині всі  наукові дослідження її будуть присвячені доведенню існування Божого буття «через премудру будову світу». Так визначилось у свідомості  дівчини прагнення пізнати  Творця через його творчість.

У Львові Олена стає активною учасницею християнського студентського руху. В кінці вересня 1923- го її делегують  на  І з`їзд РСХР, що відбувається з 1 по 8  жовтня  в моравському місті Пшерів. В Чехії на той час  була  зосереджена інтелектуально-духовна еліта еміграції з  Росії. Тому на з`їзді присутні  багато  російських професорів. Одним з організаторів з`їзду був отець Сергій Булгаков.                     Фото 6. Духовний наставник О. Полонської

                                                     протоієрей Сергій Булгаков

Він на той час викладав богослов»я на юридичному російському факультеті Празького університету, здійснював богослужіння в Празі і Пшибрамі та  релігійне керівництво студентів, що  сповідували православ»я. Сергій Булгаков, син священика, в часи навчання в Орловській духовній семінарії пережив духовну кризу і втрату віри. Закінчив юридичний факультет Московського університету і присвятив себе політекономії. Однак, після поїздки в Німеччину, повертається  в християнство. У 1918 році отримує  сан священика, а  у 1922 році змушений виїхати за кордон.

         З травня 1923 року до 1925 року Булгаков живе в Чехословаччині,  яка на той час  була центром російської еміграції. Згодом  переселиться  в Париж, де  стане професором Православного богословського інституту, відомим  богословом, екуменістичним  діячем.

         Перша зустріч з Сергієм Булгаковим справила на Олену Полонську глибоке враження. Людина потужного інтелекту, глибокої віри, високих моральних якостей протоієрей Булгаков був втіленням ідеалу служіння Богу. Відчувши у юній львівській студентці споріднену душу, отець Сергій  благословляє її  на заняття  наукою і здійснення християнського місіонерства.  Відтоді  отець Сергій  Булгаков стане її духовним  наставником і Вчителем до кінця свого життя.

         Будучи  студенткою, Олена змушена  перервати навчання. Через хворобу  батька запущені справи в маєтку, то ж дівчина на деякій час стає  управляючою: правильно оформляє ділові папери, приводить до ладу  господарство, розраховується з боргами.

         Після  цього вона  продовжує  заняття у Львові і успішно закінчує університет у 1928 році. Природничо - математичний (згодом фізико-математичний) факультет дає  студентам ґрунтовні знання з фізики, хімії й астрономії і блискучу математичну  підготовку. Адже в роки навчання Олени Полонської тут створюється міцний науковий  колектив, відомий як «Львівська математична школа». Керівником її  стає Стефан Банах (1892 – 1945), автор праці «Теорія лінійних  операцій полів». Ґрунтовні знання з вищої математики допоможуть Олені в майбутньому.

         Здібну випускницю залишають в університеті – асистентом кафедри  астрономії, де  вона працює у 1928-1929 роках. У 1930 році Олена переїжджає до Варшави, де влаштовується позаштатним асистентом осії астрономічної обсерваторії Варшавського університету. На талановиту й сумлінну асистентку звертає увагу відомий вчений, патріарх  польської  наукової школи з небесної механіки Міхал Камінський.

М. Камінський у 1903 році закінчив Петеробургський  університет. У 1903-1908 роках  працював в Пулковській обсерваторії. У 1914-1920 був  астрономом  військового порту у Владивостоці. В 1920-1922 роках працював в Японії. У 1922 році  переїхав в Польщу. З 1923 – професор  астрономії та директор обсерваторії Варшавського університету. У 1935 році  саме  Камінський  організував астрономічний відділ метеолабораторії на горі Піп-Іван (Чорна гора). Предметом  досліджень Камінського було вивчення руху  комет, зокрема  комети Вольфа і Галлея. Ці загадкові об`єкти зацікавили  молоду дослідницю. На запрошення вченого Полонська вступає до аспірантури. Темою своєї дисертації вона обирає вивчення руху комет, захоплених  великими  планетами  Сонячної системи. У 1934 році Олена Полонська успішно  захищає дисертацію «Про планетоцентричний  рух  комет»  і  здобуває вчений ступінь доктора філософії. Наукову перемогу затьмарює недавня  втрата батька. Маєток знову потребує  порятунку і Олена змушена їхати в Селець. В біографії,  записаній Вірою Огібовською, читаємо: «З 1935 по 1939 роки була  адміністратором  в маєтку  матері Селець, а  наприкінці 1939 року  передала цей маєток сільському  комітету  Радянської  влади».

         В  ці роки  вона  все  ж  відвідує Варшаву,  продовжуючи спілкування з М.Камінським і  роботу над опрацюванням даних  про рух комет. Саме тоді в її життя входить молодий  учений-іхтіолог Леон Казімірчак, що теж працює у Варшавському  університеті. В обох  народжуються  плани життя в Сельці. Олена  мріє  побудувати тут  станцію  спостережень за  небесними об`єктами - філіал  Варшавської обсерваторії.      Леон планує займатися дослідженнями водної фауни в озері-ставку та волинських ріках. У 1936 році молоді люди  одружуються. У 1937 році в подружжя  народжується син Сергій, названий на честь духовного наставника Олени С. Булгакова.

         Льоля і Льолік - так їх  назвали в родині і в селі. Привітна, відкрита, щира Олена викликала  прихильність селян. Тож  ніяких  ворожих дій не чинили вони молодій пані і з приходом Радянської влади, навпаки, просили  залишитись в Сельці. Але Олену чекали комети. У 1940 році вона  влаштовується  старшим науковим  співробітником Астрономічного  інституту у Львові.

 

 

 

3. Війна.

         В кінці червня 1941 року після  активних бомбардувань  у Львів увійшли німці. Почалися  роки воєнного лихоліття, які  стали  важким випробуванням для всієї родини Полонських. Ми не  володіємо  даними, як  пережила  сім`я Казімірчак-Полонської німецьку окупацію Львова і де  в цей час знаходились її сестра  та  брат (за деякими даними вони перед війною виїхали  у Францію). Відомо лише, що  на початку 1944-го на наполегливе прохання чоловіка,  поляка  за національністю,  Олена з матір`ю і сином  переїхали до Варшави. Проблеми з житлом, роботою, хвороби сина  і матері підточували сили, та  не  зламали  духу Олени. Бо  вона  відчувала Божу присутність і підтримку. Одного разу,  в час ранкової  молитви в свідомості жінки  прозвучало: «Вийди з Варшави». Маючи  особистий духовний  досвід, вона зрозуміла - це Його наказ. Залишивши  записку і гроші рідним, Олена  з Сергійком  вирушає з міста в ліс, де у дачному селищі винаймає будинок. Залишивши там сина, Олена  повертається до Варшави, сповістити про це чоловіка й матір. Однак переконати їх швидко зібратися й залишити місто вона не змогла і повертається до сина одна. У Варшаві ж вибухає  повстання, яке німці жорстоко придушують, практично зрівнявши  місто з землею. Чоловік і мати  попадають  в криваве місиво і зникають безвісти. Не втрачаючи надії, Олена вирушає на пошуки рідних. Залишаючи Сергійка на кілька днів, вона обходить концентраційні табори, ризикуючи не повернутись до сина. Тільки глибока віра  і пристрасне слово – звернення   до німецьких  солдатів на їх мові допомогло жінці  уникнути розстрілу у зруйнованій Варшаві. Іншого разу табірний лікар допомагає їй уникнути ув`язнення. Нарешті Олена знаходить матір і дізнається  про долю чоловіка, якого на той час перевели в каменоломні  концтабору в Австрії. Через одного з німецьких офіцерів Олені  вдається  передати посилку Леону і отримати  звістку  від нього. На той час  Полонська   з сином дібралися до Жирадува, батьківщини чоловіка. У квітні 1945 року Олена  дістається Праги. Радянське військове консульство оголосило швидке добровільне  повернення бажаючим в СРСР. Полонська  приймає рішення  їхати. На запитання  полковника, чому вона рветься в Союз, Полонська  відповідає: «Я хочу їхати в СРСР, щоб все  життя покласти на служіння Православній церкві, Батьківщині, науці  і молоді». Розчулений офіцер дає їй візу на поїзд, що вирушає через три дні, пообіцявши згодом допомогти з виїздом в СРСР  й чоловіку. З запропонованих міст Олена вибирає Херсон – теплий клімат так необхідний хворій матері і сину. А ще Херсон   близько Одеси. Саме в Одеській  обсерваторії Олена й Леон домовились залишати звістки про себе на випадок, коли війна  розлучить їх. Леон Казімірчак так і не отримав дозволу  на в`їзд в СРСР, то ж війна таки  розлучить їх – назавжди...

 

4. «Без  любові я  працювати не вмію»

         З 1945 року О.Полонська-Казімірчак починає  працювати в Херсонському педінституті – спочатку  лаборантом, згодом - старшим викладачем кафедри математики. Варшавський диплом доктора філософії в Радянському  Союзі не  приймається. Адміністрація постійно  вимагає підтвердження кваліфікації. Хворий син і мати потребують  догляду і коштів на лікування  та  відповідного харчування. Навчання стаціонару, заочників, підготовчі курси – для хоч якогось  заробітку, безоплатні гуртки, участь у громадських   заходах – необхідна умова  втриматись на посаді. На сон залишається 4 – 6 годин на добу. Мудрий не за віком десятилітній хлопчик  терпляче очікує свою дорогу  матусю і, як колись в лісовому  будиночку під Варшавою, молиться  за неї.

         В післявоєнному Херсоні  процвітає бандитизм. Олену грабують на вулиці, кілька разів злодії проникають в квартиру. Сусіди, замість допомоги,  по  недбалості  спричиняють  пожежу. Залишившись без квартири, Олена  з рідними кілька місяців проводять під  відкритим небом. Єдине, що  втримує  жінку від бажання  піти зі світу – віра в Бога та  відповідальність за сина і матір. Ночами, таємно вона  приходить  до священика, щоб разом помолитися і прийняти причастя.

 

 

 

            Але  найстрашніший удар чекав попереду. Перебуваючи  на лікуванні в санаторії, раптово захворів Сергійко. Його переводять в інфекційну  лікарню  з діагнозом  «черевний тиф». Насправді це був менінгіт, який  лікарі не розпізнали  вчасно. І, посилаючись на режим інфекційної лікарні, не пустили матір до  вмираючої дитини. Тільки в останні хвилини, коли дитина осліпла і почала  метатись в передсмертній агонії, вбитій горем матері дозволити підійти  до сина. Єдине, що змогла сказати  жінка: «Не моя воля, а Твоя нехай буде! І коли забереш його – не відречусь від Тебе!». Сергійко помер.

         Три дні почорніла  від горя мати  провела  в молитвах біля  могили сина. Керівництво інституту не дозволило хоронити Сергійка з священиком, за християнським звичаєм. Відспівували дитя таємно. Але  коритися більше цьому Олена не захотіла і не змогла. Вона  вирішила  залишити інститут,  виїхати з міста, перебування в якому стало для Полонської нестерпним. На прохання адміністрації вузу залишитись, вона  відповіла: «Дирекція педінституту вчинила дуже жорстоко  в годину  смерті мого сина і вбила мою любов до інституту. А без любові я працювати  не вмію. Прощайте».

         Однак і вуз і студенти пам`ятають цю мужню жінку. Серед 22 імен професорів і викладачів Херсонського університету, занесених на  меморіальний  знак, що  встановлений  на честь 90-річчя вузу, є ім`я Казімірчак-Полонської – астронома, доктора фізико-математичних наук.

         «Вона  була променем світла в нашому нелегкому післявоєнному житті» - згадувала її студентка Галина Осипенко (Гаврик). Викладачем Олена Іванівна була прекрасним, всі студенти були буквально закохані в астрономію. Глибоке знання предметів, що викладала,  розуміння музики, живопису, літератури, балету, залишили слід  і любов  до Олени Іванівни в душах її студентів  назавжди.

 

5. «Per  aspera  ad  astra»

         Страждання і туга  переповнюють серце Олени. Втрата єдиного сина, розлука з чоловіком, з рідними, про яких навіть  не можна  згадувати в повоєнному  Радянському Союзі – все це, здається, забирає останні сили. Та жінка розуміє – вона повинна  реалізувати  покликання, ту іскру таланту, яка дається далеко не всім. Полонська  приймає  запрошення директора  інституту теоретичної астрономії АН СРСР М.Ф. Субботіна і  приїздить  працювати в Ленінград.  Тут вона  повністю заглиблюється у наукову роботу, завершує кандидатську  дисертацію і  в 1950 році успішно захищає її. Перед Оленою Іванівною розкриваються перспективи масштабних  досліджень руху комет і улюблена викладацька  робота в Ленінградському  педінституті ім. М.Покровського.

         Та доля готує новий удар. В листопаді 1950 року під час «сталінської чистки» її звільняють з роботи. А зимою 1951р., коли Олена Іванівна  їхала провідати хвору матір і могилу сина, заарештовують. Вісім довгих місяців в Бутирській тюрмі. Близько десяти  слідчих то поодинці, то групами проводили  допити, щоб вибити з нещасної ув`язненної зізнання в шпигунстві та антирадянській діяльності. Але Олена Іванівна не здавалась. Адже єдина  вина її була в тому, що  любила Бога,  людей і свою Батьківщину. І це зрозумів слідчий, який вів її справу впродовж останніх  кількох  місяців. Радянський офіцер-оперативник був  переможений вірою тендітної  жінки, яка  зуміла відстояти свої  переконання там, де ламались міцні тілом, але  не духом, мужчини. Сила  переконання Полонської була  настільки велика, що  офіцер не лише  домігся  її повного виправдання і звільнення, але  й сам став  віруючим.

         В чому зізнався  Олені Іванівні, проводжаючи її на поїзд. Проте про  роботу в Ленінграді після Бутирки  не може  йти й мови. Полонська повертається в Херсон, де  дізнається, що під час її відсутності в лікарні для душевнохворих померла мати.

         Невдовзі Олена Іванівна переїздить до Одеси і у 1953 - 1956 роках викладає в Одеському  педінституті фізику, математику та  астрономію. Тут вона організовує  астрономічний гурток імені Ф.О. Бредіхіна і продовжує займатись  улюбленою наукою. Предметом досліджень знову  є комети. Вона пробує  відповісти  на запитання: звідки беруться ці  загадкові, майже  примарні об`єкти – чи вони народжуються в Сонячній системі, чи є залишками протопланетної речовини? А  може  це  міжзоряні утворення, захоплені Сонячною системою. Задумана нею  грандіозна робота потребує  великих  обчислень. Це  можна  здійснити тільки в  центрі досліджень з небесної механіки, що  входить  до  складу Інституту теоретичної астрономії.

В країні настає «політична відлига» і у 1956 році Олена Іванівна повертається у Ленінград. В інституті теоретичної астрономії (ІТА) вона працює молодшим науковим співробітником відділу малих планет, комет та супутників. Незважаючи на вік, Полонська з успіхом опановує нову справу ­– складання програм для обчислень на ЕОМ. Вона готує на перфокартах величезний масив даних про рух комет за 400 років. Спираючись на власні методики та програми, Олена Іванівна розробляє безперервну числову теорію руху дуже цікавої комети Вольфа за 100 річний (1884-1984) період її спостережень. Одночасно готує монографії, публікує численні наукові праці.

У 1968 році Казімірчак-Полонська захищає докторську дисертацію на тему "Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт". Це була робота світового значення. Саме за неї того ж року Олені Іванівні Казімірчак-Полонській присудили премію АН СРСР ім. Ф.О. Бредіхіна.

У 1970 році Олена Іванівна розробляє програму і організовує симпозіум №45 Міжнародного Астрономічного Об'єднання на тему "Рух, еволюція орбіт і походження комет".

З 1961 по 1984 рік Полонська опублікувала в СРСР і за кордоном близько 70 наукових праць. У жовтні 1978 року Олені Іванівні вручено "Почесне посвідчення" про те, що малій планеті №2006 присвоєно ім'я Полонська.

На початку 1985 року, будучи уже на пенсії і маючи поважний вік,  Олена Іванівна посилає дві статті на міжнародну астрономічну конференцію у Рим. В цей час вона продовжує роботу, присвячену кометній та метеорній астрономії.

 

6. "В молитві і житті людина повинна дерзати"

Ці слова Олена Іванівна часто повторювала своїм учням – і науковим, і духовним. Бо, починаючи з Херсону, вона вела невпинну підпільну просвітницьку роботу православного місіонера. Втрата рідних, місяці вимушеного безробіття, тюрма, хвороби не зламали дух цієї мужньої жінки. Вона вистояла сама і допомагала вистояти іншим. За прикладом батьків, які за свій рахунок учили співу в Італії талановиту сільську дівчину, Олена Іванівна дала освіту і забезпечила матеріально сліпу дівчинку-сироту, яку зустріла у вагоні електрички.

Незадовго до смерті Олена Іванівна прийняла постриг. При цьому за благословенням Патріарха Олексія їй залишено ім'я Олена, бо життям своїм вона давно готова була до "небесного чину". Матушка Олена виконує об'ємну перекладацьку роботу для Ленінградської Духовної Академії, читає лекції слухачам Академії, студентам духовних шкіл, працює над статтями про святого благовірного князя Олександра Невського та свого духовного наставника богослова Сергія Булгакова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Однак після постригу монахиня Олена стикається з нерозумінням свого призначеного духівника та монашки-"воспреемницы". Лише "в пості і молитві" вбачають вони зміст теперішнього життя Олени. Усе інше – гріховне. Через нервовий стрес матушка Олена втрачає зір. Однак "сила моя в немощі відбувається" – і тут Олена Іванівна не здається. Навіть втративши можливість бачити, а в останній рік – і ходити самостійно, вона, уже легально, збирає общину Сергія Радонежського, працює з лікарями, що створюють єпархіальну лікарню Ксенії Блаженної для одиноких і старих людей.

30 серпня 1992 року монахиня Олена, для світу – Олена Іванівна Казімірчак-Полонська померла.

Після смерті матушки Олени ті, хто дорікав їй за відсутність смирення зрозуміли: матушка була в зовсім іншому духовному віці, ніж її релігійне оточення. Вона була старицею серед немовлят. Не "опущені очі і хустинка", а мудра поведінка, прийняття існуючих обставин і – дерзання. Ідучи з земного життя вона залишила як заповіт свої останні слова: "Вище! Вище!"

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Олена Іванівна Казімірчак-Полонська поєднала духовність в етичному, філософському і релігійному розумінні водночас. Приклад її життя може стати духовною опорою і для молоді, і для людей старшого віку.  Особливо у нинішній час втрати значною частиною суспільства моральних цінностей і духовних орієнтирів.

Дивно, що про О.І. Казімірчак-Полонську більше відомо в Росії, ніж в Україні, зокрема, на Волині , де вона народилась. Ім'я цієї незвичайної жінки ще не присвоєно жодній школі, гімназії, вулиці навіть у її рідному Володимир-Волинському районі.

Знають про свою славну землячку школярі села Селець. У 2005 році під керівництвом учителя історії М.М. Бігуна восьмикласник Віталій Кашубський підготував пошукову роботу "Професорка із Сельця". Зацікавлена в популяризації імені Полонської  і увічненні її пам'яті і Селецька сільська Рада на чолі з головою М.Й. Музикою.

Голова Селецької сільської ради Марія Йосипівна  Музика сама розповіла нам багато цікавих фактів з життя сім’ї Полонських, адже її мама в дитячі роки іноді прополювала квіти в саду у пана. Марія Йосипівна показала нам склеп, де  був похований батько Олени Іванівни.

 

 

 

 

                                Фото 7. Сімейний склеп Полонських ( сучасний вигляд)

 

             Ми піднялися на пагорб біля будинку сільради і зрозуміли, що найкращим пам’ятником Олені Полонській була б шкільна обсерваторія, споруджена на цьому пагорбі-кургані.  Гуртківці  Центру технічної творчості розповіли, що у їх підвалах зберігається обладнання Луцького планетарію, який розформований  наприкінці минулого століття через передачу приміщення церковній громаді. Це обладнання можна було б передати Селецькій школі для створення планетарію, оскільки спорудження обсерваторії, про яку мріяла Олена Іванівна, і нині потребує великих коштів. М.Й. Музика обіцяла підтримати ідею планетарію і запросила їх приїхати влітку на відпочинок у Селець. Члени фізичного гуртка планують влітку цього року поїхати у Селець, отаборитись на території колишнього маєтку Полонських і упорядкувати разом з місцевими школярами пагорб під спорудження планетарію. Ми сподіваємося, що створення планетарію на батьківщині Олени Полонської буде гідним внеском у вшанування пам'яті цієї незвичайної жінки на Волині.

Автори висловлюють вдячність за допомогу в підготовці матеріалів голові Селецької сільської Ради Марії Йосипівні Музиці, жительці міста Луцька Валентині Йосипівні Дем’янчук, гуртківцю Центру науково-технічної творчості Остапчуку Богодару (інтернет-пошук) та працівникам відділу фондів Волинського обласного краєзнавчого музею.

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. И.Г.Колчинский, А.А. Корсунь, М.Г. Родригес. Астрономы. Биографический справочник. Киев: Наукова думка. 1986. 512 с.

2. Астрономія Серія "Дитяча енциклопедія". Авт.-упорядник Д.А.Ссечкарьов. Харків: Фоліо, 2005, - 319 с.

3. Українки в історії. / За заг. ред. В. Борисенко. – 2-ге вид., стереотип. - К: Либідь, 2006, - 328 с.

4.  О.Г.Михайлюк, І.В. Кічий. Історія Луцька – Львів: Світ, 1991, - 192 с.

5.  Матеріали фондів Волинського обласного краєзнавчого музею

6. Людмила Ильюнина. О действии благодати Божией в современном мире. К дню памяти монахини Елены (Казимирчак-Полонской). Православное информационное агентство Русская линия. Материалы сайта https://www.rusk.ru/st.php?idar=103558

7. А. Корсунь Ім'я земне і небесне. Вісник N11 2002 Матеріали сайту https://www.nbuv.gov.ua/Portal/All/herald/2002-11/8.htm

8. Владимир Бурега "Пражский период" жизни протоиерея Сергия Булгакова (1923-1925) Православие.Ru / Интернет-журнал, 26 мая 2004 г.
https://www.pravoslavie.ru/jurnal/5240.htm

9. "Сумна доля приватної бібліотеки із Селецької резиденції Михайла Чацького" Підготувала учениця 8 класу Селецької ЗОШ І-ІІ ступенів Захарчук В.. Керівник учитель історії Бігун М.М. Селець: 2005

10. "Професорка із Сельця". Підготував учень 8 класу Селецької ЗОШ І-ІІ ступенів Кашубський В. Керівник учитель історії Бігун М.М. Селець: 2005